Реферат: Стоунхендж – загадка “висячих каменів”



У 1966 році Фрейд Хойл , один із найвизначніших сучасних астрономів, вважав, що Стоунхендж – це, звичайно, дуже хитромудна астрономічна обсерваторія і водночас календар. Але Хойл додав, що ті, хто збудував кромлех, володіли знаннями, які можна порівняти хіба що із знаннями Ейнштейна. На його думку, математики, котрі “планували” Стоунхендж, були озброєні такою інформацією, яка нам і не снилася. До речі, з ним погоджується і французький вчений Моріс Шателен. Він, та й не лише він, вважає, що розкрито ще не всі таємниці Стоунхенджа.
М. Шателен констатує, що всі діаметри кіл Стоунхенджа можна поділити на сім, а всі периметри кіл – на двадцять два, а це, зрозуміло, аж ніяк не випадковість. Виходить, що тисячі років тому стародавні мешканці Британії знали значення числа “пі”: для цього досить дадцять два поділити на сім… як і Терьошин, шателен гадає, що Стоунхендж дозволяє підрахувати відстань від Сонця до будь-якої з планет нашої системи. Але ж відкриття деяких з цих планет – надбання сучасної науки!
Шателен визначив також, що розташування окремих елементів Стоунхенджа відповідає точкам сходу й заходу десяти найяскравіших зірок… 12 тисяч років тому! Це Вега, Кастор, Альціон, Альдеберан, Альтаїр, Бетельгейзе, Ригель, Сіріус, Антарест і Фомальгаут. Чи можливо, щоб це був чисто випадковий збіг? А якщо говорити про розміри Стоунхенджа, то Шателен звертає увагу на такий факт: біль ніж імовірно, що довжини всіх доісторичних футів та ліктів були похідними від величини градуса географічної довготи на різних географічних широтах. Якщо це й справді так, то це ще одне доповнення до наших знань про доісторичні часи: адже той, хто знає довжину географічного радіуса, повинен знати, що Земля – куля, і знати розміри цієї кулі!
Як відомо з історії астрономії, ні у єгиптян, ні у вавілонян, ні у греків немає хоча б найменшого натяку на знання поперечників планет та параметрів їхніх орбіт. Постає питання: хто ж заклав ці знання в Стоунхендж? І чи існували вони? Дехто з дослідників припускає, що, можливо, таким розташуванням частин Стоунхенджа і відносно до нього інших мегалітів Англії будівничі кромлеха якраз і намагались встановити відносні розміри планет? Отримані ними при цьому астрономічні й математичні значення ряду параметрів планет Сонячної системи мають приблизні величини. Це можна пояснити тим, що вони не могли скористатися з якихось письмових приладів при обчисленні значень тригонометричних функцій або при розв’язанні рівнянь, а відкладали всі розміри з допомогою примітивних одиниць просто на місцевості.
Інші вчені схиляються до думки, що для стародавніх мешканців Британії та північної Франції такі мегалітичні споруди, як Стоунхендж, були як астрономічними, так і культовими, ритуальними. Поряд із вивченням планет, зірок, сходів і заходів Сонця й Місяця, там ховали померлих, про що свідчать численні могильники та інші обрядові місця. Не виключено, що поховання в різних місцях саме й відбувалося в точно окреслений час: його було пов’язано із фазами Місяця або іншими природними явищами.
Але, незважаючи на всі міркування, загадка лишається нерозгаданою. Картина життя давніх британських мисливців і збирачів часів спорудження Стоунхенджа, що склалась на основі археологчних розкопок, ніяк не узгоджується з тими незрозуміло високими астрономічними й геодезичними знаннями, що їх викладено в Стоунхенджі. З одного боку – найпримітивніші копалки з рогу оленя, горщики з невипаленої глини, а з другого – складні астрономічні спостереження, знання діаметрів і орбіт планет, числа “пі” тощо.
Що змусило нечисленні племена вільних мисливців згуртувати свої зусилля для побудови кромлеха? Чи є не Стоунхендж вираженням невідомої інформації, зміст якої навряд чи розуміли самі будівничі – інформації, набагато давнішої за віком, яка згодом просто перетворилась на традицію, що примушувала їх не припиняти роботи протягом майже 300 (або й 500) років, тобто десятків поколінь?
У 1986 році Ф.Кравченко з Ялти написав нарис, в якому автор переконаний, що споруда мала виключно “захисне й мисливське призначення”! це була попросту велетенська пастка, куди мисливці заманювали мамонтів, носорогів тощо. Розлючені тварини несамовито кидалися вперед, але пробитися всередину їм заважало кам’яне коло з щілинами, в яких вони й застрявали, а мисливці, котрі збиралися у верхній дерев’яній надбудові, спокійнісінько полювали на них. І не слід притягувати за вуха якісь там планети й зірки!

Список использованной литературы:


1. Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Загадки давнини. К.: 1988 р.
2. Воронцов – Вельяминов А. А. Интерессная астономия М.: 1984 г.
3. Климишин С. А. Хрестоматія з астономії. К.: 1994 р. Бесплатно скачать реферат "Стоунхендж – загадка “висячих каменів”" в полном объеме