У Петрарки муза-натхненниця — Лаура, у Пушкіна — ціла галерея північних красунь, муза Катерина-Україна — у Шевченка...

Тяжінням серця до України в часи відвертої русифікації в' кінці 60-х років XX століття молодий київський поет Леонід Кисельов, який писав російською мовою, почав творити вірші українською, а своєю Мадонною вибрав, які Шевченко, Катерину:

Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, пригнутим до грудей.

Потрапивши ще в дитинстві під вплив непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша, Леонід Кисельов продовжує традиції Кобзаря, метафорично зображуючи жінку-страдницю, як сплюндровану Україну. Поетові болить, що страдницька доля Катерини-України продовжується, і неначе вступаючи в діалог з Шевченком, Леонід Кисельов говорить:

Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.

Як спомин про полум'яне минуле і одночасно як молитва до Бога звучать слова:

Вилами розхитували тропи,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна!
В сніжне небуття не полягла!

Автор, образно створюючи логічний ланцюжок: Катерина — Україна - Мадонна — Матір Божа з немовлям — підносить нашу багатостраждальну Батьківщину на таку височину, що сприймаєш цей вірш як піднесену Молитву за Україну, як віру в її високе майбутнє, ведичну місію в історії людства.