Справжній поет — суцільний оголений нерв. Таким тонким відчуттям слова, всеобіймаючим почуттям болю був наділений і поет Л. Кисельов. Його вразили слова пісні, які він поставив епіграфом до свого вірша «Земля така гаряча...»

А я тому журавлю Києм ноги переб'ю, переб'ю.

Відштовхуючись від цих слів, автор розвиває тему невимовного болю, що бентежить душу його ліричного героя — маленького хлопчика, що жаліє птаха:

Притне його до себе
Й руками затуля:
Ой дядечку, не треба,
Не бийте журавля!

Леонід Кисельов не зводить побачене дд епізоду життя, а узагальнює до світового рівня, вводячи метафору:

Не винести того болю,
Не виридати жалю.
Що станеться з тобою,
Мій світе, мій журавлю!

Метафора «журавль — весь світ» підкріплюється наступною «намисто з багряних плям», що асоціюється з кінцем світу: В останню мить побачиш Намисто із багряних плям, 1 буде така гаряча, Чорна така земля.

«Руда земля», про яку автор говорить на початку вірша, змінюється на «чорну землю», що може бути винищена до останку людьми.

Вже не стільки екологічного діапазону звучання досягає поет, скільки всесвітової перестороги війни, знищення всього живого символом руйнування — панцерником:

Панцерники рекочуть,
Крають Чумацький Шлях,
І бідкається хлопчик:
Не бийте журавля!

А кінець світу може початися з вбивства всього одного птаха!