Кажуть, що риба шукає, де
глибше, а людина - де краще.
Кажуть, що Батькiвщина там,
де м'якiший хлiб...
(В. Коротич)

I їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима. Але ж iще Шевченко писав:

Немає в свiтi України,
Немає другого Днiпра,
А ви претеся на чужину...
("I мертвим, i живим...")

Може, й не дуже весело зараз в Українi, але покинути її - те саме, що покинути рiдну матiр через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матiр, не можна вибрати й Баькiвщину, як це прекрасно сказав у своєму вiршi В. Симоненко.

Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижi, серце його линуло додому: "Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!". Часом тiльки на чужинi людина починає розумiти, що для неї означає рiдний край.

...цiлували
Пил київскої землi
канадцi,
Якi недавно ще
Українцями звались.
(В. Коротич)

Нi, не можна вiдмовлятись вiд рiдної землi, якщо ти - Людина. Тим бiльш, що вона напрочуд красива, наша земля, i краси її та iсторiї не затулять для справжнiх людей жоднi економiчнi негаразди. I сьогоднi, як за часiв Тараса Шевченка

...Тихесенько вiтер вiє,
Степи, лани мрiють,
Мiж ярами, над ставами
Верби зеленiють.

I як за часiв Лесi Українки "коло сiл стоять тополi, розмовляють з вiтром в полi".

Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українськiй землi, чиєї "правди сила нiким звойована ще не була" (П. Тичина). Звучить вiльно наша солов'їна мова.

Ти сьогоднi зазвучало,
Як початок, як начало,
Як озброєння всiм видне,
Слово наше рiдне.
(П. Тичина).

Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися

У трави - веснянки, у гори крутої,
В потiчка веселого, що постане рiчкою,
В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою.
(А. Малишко).

Iнакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рiдним краєм - Україною. Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжнi сини свого народу любили неньку-Україну.

Кров'ю обкипiла вся наша давнина,
Кров'ю затопила долю Україна
(Леся Українка)

Багато скрутних часiв зазнала вона протягом своєї героїчної i трагiч-ної iсторiї. Знала поневолення i вiйни, та знову i знову ставав на її захист України народ, нищив ворогiв i вiдбудовував мiста i села, бо любили справжнi українцi свою Батькiвщину попри все.

Для того, щоб бути патрiотом своєї держави, треба не спiвати п'яними голосами "Ще не вмерла...", а потiм тiкати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дiдько всiх не забере" (В. Симоненко). I не обвинувачувати у своїх негараздах iншi народи - нiколи цього не робив такий беззаперечний патрiот, як Тарас Шевченко, або О. Гончар, що казав: "Ми поважаємо патрiотизм кожної нацiї, бо ми самi патрiоти".

Треба бути вiдданим їй серцем i працювати, щоб розквiтла вона ще пишнiше, нiж зараз. Кожен з нас може зробити у цю справу свiй внесок.
Головне, пам'ятати "яких батькiв ми дiти" i любити Батькiвщину бiльше, нiж власний добробут. Тому я хочу повторити слова В. Сосюри:

Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вiчно живу i нову
I мову її солов'їну.

Всiєю душею бажаю: живи, Україно, квiтни, мужня моя красуне, Україна-пiсня, Україна-воїн, Україна-трудiвниця!