Тема Вітчизни, тема рідного краю, його працьовитих людей, їхньої духовності була для творчості В. Сосюри центральною. Вона втілена у віршах про рідну Донеччину, де промайнула юність поета. Донецький край Сосюра славив у багатьох творах. Вірш «Як передать, Донбас, твою красу і силу...» оспівує сучасні поету типові картини вугільного краю. У вірші подано яскраві слухові та зорові образи: «комбайнів гордий гул», «клич гудків», «клекіт орлій домн», «сталі гомін вічний», «рейок блискіть під поїздів вагою».

Милує серце автора і природа Донбасу. Пейзажі — ескізні: кількома начерками Сосюра створює емоційну картину: «Дінця зелені хвилі», «шепіт яворів», «неба вишина у хмар ажурній тіні», «на обрії гаї». Запам'ятовується й персоніфікований образ вільної, творчої праці:. «Нам вільний труд дає усе, що серце хоче». Душа поета сповнена радістю за своїх земляків. Вірш звучить то урочисто піднесено, коли йдеться про сучасний «зоряний Донбас», то сумовито під час згадок про гірке минуле. Поет складає хвалу життю, яке дає йому право сказати сердечне слово про «велич і красу донецької землі».

Не менш зворушливий і вірш «Білі акації будуть цвісти», який позначений надзвичайно високою поетичною майстерністю. Починається поезія чарівним малюнком природи:

Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі...

Емоційно наснажений епітет «жагучі», інверсована метафора «промінь морями заллє золотий» одразу створюють настрій урочистості і піднесення. Зорові враження в поезії підсилюються слуховими. А як передати прекрасні почуття закоханості людини, яка все навколо бачить і чує в якомусь казковому забарвленні і озвученні? Поет досить лаконічно, але точно відтворює стан героя: весняні ночі для нього — жагучі, солов'ї не витьохкують, а солодко плачуть, очі милої — повні туману кохання. Краса коханої асоціюється з найдорожчим — Батьківщиною: «В тебе і губи і брови твої, як у моєї Вкраїни». І, звичайно, не можна не повірити у щирість почуттів людини, в серці якої злилися навіки воєдино образ коханої і образ Вітчизни.

Рідній Україні поет присвячує свою пісню любові:

Я люблю вічний гомін у місті,
що у серці народжує спів,
наші села широкі, барвисті,
у вінках ароматних садів.

Але йому болить і те, що рідна його Україна ще недалеко відійшла від «кволого «цоб» і «цабе» («Україно моя»). Сосюра з натхненням пише про світочів народу, які своєю діяльністю, часто жертовністю будили «сонних» краян, розбуджували їхню національну свідомість, заявляли перед світом про обділену долею рідну землю («І. П. Котляревському», «На могилі Шевченка»).

Як гімн рідному краю, який, переборюючи неймовірні труднощі, відстоює свою волю і національну гідність, сприймається вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Він написаний у рік повного визволення України від німецько-фашистських загарбників (1944). Поет відтворює образ «вишневої України», змальовує красу її природи, звитяжну історію, її волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою. Анафора «любіть Україну» — це щирий і безпосередній заклик до всіх співвітчизників, бо «для нас вона в світі єдина, одна».

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

У поезії любовно виписаний образ «вишневої» України. Компонентами цього яскравого образу є все те, що оточує нас з дитинства до смерті, що живе в нас, дає нам натхнення, надає самобутньої національної ментальності. Україна — «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі». Україна — в її вічно живій і новій красі, в «солов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».

Звідси й головна ідея поезії — любіть, оберігайте, возвеличуйте рідну Батьківщину.

В. М. Сосюра, за словами М. Рильського, «за глибиною чуття — перший поет на Україні». І чарівні, нев'янучі рядки його поезій, присвячених Україні, її народу, завжди матимуть свого захопленого читача.