Ігоре, князю мій, чому так сталося? Втіш моє розбите серце мудрою відповіддю. Чому ти не зажив слави мудрого князя, який не буде навмання вирушати у похід? Чому не слухав мудрої ради? Споконвіку наші предки поважали віщування, завжди підкорялися законам природи, бо почувалися її часткою. А ти не послухав...

Я, звичайно, висловлюю тобі подяку за те, що ти цінував мене не лише за співи для воїнів, а й за те, що я теж воїн твоєї дружини. Як і ти, теж ділив із ними тяжкі будні воєнних походів, спав під відкритим небом, примостивши під голову сідло. А які воїни у нас! Про таких кажуть, що вони з кінця списа годовані. І то так. Але зараз не можу змовчати, бо то мій обов'язок — сказати тобі правду з великої поваги до тебе.

Ігоре, дужий мій князю, як гірко думати про тебе, що ти був таким мужнім, а от мудрості тобі не вистачило. Тугою серце повниться, як і вся руська земля стогне від люті до напасників наших, як гірко й скорботно стискаються вуста, коли ми бачимо недалекоглядність князів наших. Що з вами, оборонці наші? Чому розум повитий жадобою слави своєї власної,, а не слави руської землі? Чому не думаєте про єдність нашу? Навіть ти, Ігоре, піддався спокусі. Гірко мені, жаль серце стикає чи то від болю за наш край, чи то від гніву на тебе за твою нерозсудливість.

Мені було легко писати раніше, слова ніби самі складалися у вірші й пісні. А зараз цього вже немає. Хто дасть мені мудру раду? Хто і чим утішить моє серце? Сумно пишуться рядки про тебе. Думалося, що ось повернемося з походу і складу я на твою честь величальну пісню для нащадків про славу мудрого воїна і славу дружини нашої. А замість цього я мережу рядки про смуток, який оповив землю, бо ж люблять тебе, князю, за муж-ність і відвертість твою і переживають, що занапастив ти і себе, і землю нашу. І як всяке любляче серце прощають тобі і твою погорду, і необачність. Я був тобі порадником і другом, інколи заступав старшого брата. І ти платив мені відданістю й повагою. Бо хто я був? Юнак, який шукав пригод і випробувань, який став непокірним сином, бо не послухав батька: брав до рук то меча, то перо, а батько хотів, аби я примножував землі князівства. Не подобалося це мені, бо вважав, що то нечесний шлях. Вбивати своїх сусідів заради наживи? Ні, це мені не під силу! Я готовий відстояти і захистити себе у чесному поєдинку.

У скруті ти пригрів мене, допоміг і підтримав. Тільки ти і я знали моє справжнє ім'я, для інших я був прийшлим княжичем, який втратив усю свою сім'ю. Ми приховали моє минуле заради високих цілей. Тому я тепер ніколи не підписую свої пісні, хай краще я лишуся невідомим автором, аніж від сорому ховатиму очі від ганьби за безчесні вчинки свого батька.