Українці — співучий народ. З давніх-давен, з діда-прадіда бере свій початок незрівнянна українська пісня, тече й розливається широкою, мелодійною рікою творчості наших поетів, одним із яких є наш відомий поет-пісенник Дмитро Павличко.

Ліризм і пісенність віршів Д. Павличка давно привернули увагу композиторів. Особливо плідним був союз поета Дмитра Павличка і композитора Олександра Білаша. Син Прикарпаття і син полтавського краю. Поет і композитор. Обох їх єднала любов до Батьківщини, землі батьків і, звичайно, пісні.

Творча співдружність обох митців увінчалася не одним творчим досягненням.

Д. Павличко чимало створив ліричних віршів, де розкрита ніжна душа ліричного героя, його морально-етична краса. Поет пише про кохання і вірність, про духовне багатство людини, нашу прекрасну вітчизну. Ліричні вірші поета — пристрасні, повні ніжності, емоцій, ніби самі просяться в пісню. Покладені на музику, вони зажили великої популярності не тільки в Україні, а й далеко за її межами, деякі з них стали навіть народними піснями. Одна з таких пісень — «Лелеченьки» почала свій шлях з екрану.

Вперше вона прозвучала в кінофільмі «Сон»(1964 р.) і відтоді стала однією з найпопулярніших у народі. Алегоричний образ птаха, в якого «висушила силу чужина проклята», сприймається як широке узагальнення долі безправної людини у кріпосницькому суспільстві. Пісня ця наближається до народної широким вживанням народнопісенних засобів — звертань, пестливих слів, глибокою ліричною схвильованістю. Творча співдружність Д. Павличка і О. Білаша породила багато пісень. Понад півтора десятка чудових романсів і пісень створив Олександр Білаш на тексти книжки «Таємниця твого обличчя».

Незмінною популярністю в слухачів користується чудесна мелодія «Явір і яворина» («Я стужився, мила, за тобою»), яка нагадує народну пісню, де оспівується нещасливе, безнадійне кохання Явора і його милої Явороньки. Образ Явора стає символом болю і невимовної журби. Він тужить за своєю милою, і їхнє молоде кохання з'являється йому лише у снах. Чи може когось залишити байдужим ця ніжна і тужлива лірична пісня?

А інші пісні, присвячені коханню? Радість надії і гіркота розлуки, вірність звучить у них. («Розплелись, розсипались, розпались»). Поет не вигадує якоїсь нереальної любові. Він оспівує животворну силу кохання, яке спонукає до нових звершень, робить благороднішою і чистішою, підносить людину в помислах і ділах.

Не може не приваблювати й така відома пісня, як «Дзвенить у зорях небо чисте». Де звучить небуденна поетична думка, яскрава образність, зображується мінливість почуттів ліричного героя.

Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не чула й не знала пісні на слова Д. Павличка «Два кольори». Вона справді стала народною. І в цьому — найбільше визнання її автора. її краса і нев'януча свіжість — передусім у поетичному тексті. Поет майстерно відтворює життя ліричного героя ще від того часу, коли він «малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами».

Вишита матір'ю сорочка, «червоними і чорними нитками», супроводжує його на всіх життєвих шляхах. Червоний колір символізує любов, а чорний — журбу. Тобто радість і смуток, веселість і печаль супроводжують ліричного героя усе життя. Вони органічно поєднані, «переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги». Але найголовніше те, що ліричний герой зберіг найсвятіше — «горточок старого полотна і вишите ... життя на ньому», — зберіг пам'ять про матір, вірність рідній батьківській землі.

Олександр Іванович Білаш поклав на музику й такі відомі вірші поета, як «Сибіряки», «Атака», «Пісня про Україну», «Віконце», «Впали роси на покоси», які давно стали відомими й улюбленими в народі. Пісні, створені на слова Дмитра Павличка, нікого не залишають байдужими, бо в них дзвенить велика любов до України, рідного краю, світла радість і тиха печаль — усе, що оточує людину, робить її життя змістовним, допомагає вистояти у скрутну хвилину, звеселяє душу. У великий, широкий потік української пісні вливається й голосно дзвенить струмок пісень Дмитра Павличка й розтікається по всій Україні.