Величко – один із трьох найвідоміших в Україні літописців. Після Самовидця та Грабянки перед нами постають в хронологічній послідовності історичні події періоду національно-визвольної війни проти польської шляхти і до початку XVIIIст., відтворені Величком у чотирьох великих томах.

Відомо, що літописець певний час перебував на посаді канцеля-риста Війська Запорізького. Це надало можливість історику-доку-менталісту залишити по собі оповідь про діяльність десяти гетьма-нів – від Богдана хмельницького до Івана Мазепи. У літопису від-ображені найвизначніші віхи історичної долі українського народу.

Автор відзначав, що негаразди в суспільному житті того часу були наслідком „несогласія умовредних і властолюбних синов своїх”, а „єдина матка наша Малая Росія” знаходилася в стані „раздранія і раздвоєнія”. Отже, бачимо, що Величко не тільки подавав відповідні історичні факти, а й займав певну громадянську позицію як автор.

Після усунення з посади канцеляриста Величко зайнявся суто літописною справою. Його праця датується 1720 роком У ній автор назвав себе „сином з племени Хазарського и из слуг войска запорожского найменший слуга Самуйло Василіев Величко”.

Літопис – справжня скарбниця відомостей про історичні перипетії нашого народу. У ньому віддзеркалені перемоги й поразки, радість і горе народу, який переживав часи національного, релігійного, суспільного гніту. Праця Величка користується великою популярністю у дослідників, науковців, оскільки є чи не єдиним документом доби Руїни та боротьби українського народу за свободу.