До Шарля Бодлера в основному ставляться негативно.Алкоголік ,вживав опій,антисоціальний елемент.Проте його творчий доробок є дуже своєрідним і заслуговує на визнання.

Народився майбутній митець у Парижі у квітні 1821 року. Його батько помер, коли Шарлю виповнилося сім років, але встиг прищепити синові бездоганні манери, порядність, шанобливе ставлення до героїчних часів Франції та інтерес до живопису, який стане справжньою пристрастю Бодлера.

Родинна драма болісно вплинула на душу хлопчика: смерть батька, новий шлюб матері, її покірність вітчиму-генералу, який намагався приборкати різкий, своєрідний характер Шарля,— усе це зробило його вигнанцем у сім’ї і визначило формування безрадісного і навіть трагічного світосприйняття. Навчався Бодлер у закритому колежі у Ліоні, потім у Парижі, а у 1841 році за наполяганням вітчима Бодлера відправляють служити у заокеанські колонії Франції.

Тропічна природа і мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам’яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезіях («Краєвид», «До дами-креолки», «Запрошення до подорожі»).

Повернувшись до Парижа у 1842 році, Бодлер починає самостійне життя на спадок, що залишився по смерті батька. Він поринає у богемний світ столиці. Вважаючи поезію своїм основним покликанням, Бодлер, однак, пише дуже мало, старанно працюючи над кожним рядком..

Якраз в той час Бодлер товаришує з молодими поетами і художниками романтично-бунтівного напряму — «покоління молодого, серйозного, іронічного й загрозливого» Ці юні бунтівники висміювали у своїх творах «господарів життя» — ситих і вдоволених буржуа -тогочасних олігархів.

Щиро чи з бажання оригінальничати й уражати друзів Бодлер затверджував, що виніс зі своєї подорожі культ чорної Венери і не може більш дивитися на білих жінок. Дійсність незабаром зло пожартувала над цією пристрастю, і фігурантка одного з маленьких паризьких театрів, у яку Бодлер закохався, мулатка Жанна Дюваль на все життя забрала його в руки. Зв’язок ця була воістину роковою для Бодлера.

По одноголосному свідченню друзів і знайомих поета, у цій Жанні не було нічого чудового: ні особливої краси, ні розуму, ні таланта, ні серця, нічого, крім безмежного егоїзму, користолюбства і легкодумства. Але, зійшовши з нею і, бути може, спочатку полюбивши її цілком щиро, Бодлер вважав уже потім боргом честі не залишати до кінця цю нещасливу.

Вона всіляко обманювала його, розоряла, вводила в неоплатні борги, надягала йому петлю на шию, а він лагідно і покірно виносив усі, ніколи нікому не скаржачись, не намагаючись навіть порвати цей неприродний зв’язок зі своєї "belle ignorante", як називав він Жанну Дюваль у віршах. Як багато хто з жінок кольорової раси, Жанна мала пристрасть до спиртних напоїв і ще в молоді роки була уражена паралічем. Бодлер помістив її в одну з кращих лікарень і, відмовляючи в усьому собі, улаштував там самим комфортабельним образом.

Але, люблячи веселощі і ненавидячи від усієї душі нудьгу, Жанна, не встигнувши ще гарненько поправитися, поспішила вийти з лікарні й оселилася цього разу в одній квартирі з поетом. Треба думати, що цей період спільного життя з фривольною, неосвіченою і химерною жінкою був для нього особливо важкий; проте він терпляче виніс кілька років такого життя.

Навіть у самі останні роки, знаходячись вже в добровільному вигнанні в Бельгії в пазурах повної убогості, Бодлер не переставав допомагати Жанні; не забувала і вона його, - навіть у той час, коли він лежав уже на смертному одрі, продовжуючи громити листами, у яких вимагала грошей і грошей... Після смерті поета впавши в страшну убогість, і вона незабаром умерла десь у госпіталі.

Звичайно, такий нещасливий зв’язок не міг не залишити в душі поета похмурих слідів. Живучи в такім середовищі, де мало зустрічалося порядних жінок, і судячи про їх по Жанні і по інших зразках більшою частиною того ж типу, він, природно, повинний був придбати самі дивні і дикі погляди на їхній рахунок. Він вважав жінку одною зі звабливих форм диявола; він виражав навіть подив тому, що її пускають у церкву.

Після Червневої революції1848 року Бодлер поринув у гостру душевну кризу, яка затяглася майже на десятиліття і збіглася з кризою суспільною.він зловживає алкоголем,не цурається і опіуму. В одному з листів 1859 року він говорить: "Я дуже похмурий, мій друг, а опіум ні".

Можливо Бодлер і не особливо зловживав опіумом, користуючись ним тільки для заспокоєння шлункових і нервових болів, якими страждав з молодості, однак на його організмі це могло залишити свій слід.

У цей період поет пише у щоденнику: «У кожній людині є два одночасні прагнення, одне спрямоване до Бога, одне до Сатани. Поклик Бога, або духовність,— це прагнення внутрішнього піднесення, поклик Сатани, або тваринність,— це насолода від власного падіння».

У віршах, написаних між 1852.і 1856 роками, поет доходить висновку, що зло панує у світі і що завдання мистецтва — перемагати зло. І наступний його твір — збірка «Квіти зла», видана у 1857 році,— стає «динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії».

Проти Бодлера, була порушена судова справа. Бодлера звинуватили у «грубому реалізмі, який ображає цнотливість». За опублікування «Квітів зла» автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300 франків. Вирок передбачав також заборону і вилучення зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поетові банкрутством.

Але Бодлер продовжував працювати. Найважливішим художнім здобутком останнього періоду творчості поета стали 32 нових вірші, які увійшли до другого видання «Квітів зла» (1861) і «Вірші у прозі», видані посмертно.

Останні роки життя Бодлера перетворилися на пекло. Редактори періодичних видань відмовляються брати його статті та художні твори, як «неприйнятні для друку».

У квітні 1864 року поет їде до Бельгії, сподіваючись заробити гроші публічними лекціями. Але поліпшити свої справи йому не вдається — він ще більше заплутався у боргах. Самотній, хворий поет починає збирати матеріал для безжального викривального памфлета проти бельгійського міщанства, в якому мав намір показати завтрашній день Франції.

Наприкінці березня 1866 року Бодлера вразив параліч. Останні місяці життя він провів у клініці доктора Дюваля в Парижі, де 31 серпня 1867 року помер. За словами О. Блока,Бодлер своєю поезією він доводив, що і «у пеклі можна мріяти про вкриті снігом вершини»

«Заголовок-каламбур» (так визначав назву збірки сам автор) багатозначний, як і все у «Квітах зла». У віршах збірки втілені і суперечності епохи, і суперечності творчості самого Бодлера. Але назва збірки виражає передовсім основну концепцію поета, яку він формулював як «здобуття краси зі зла».

Природа — храм живий, де символів ліси Спостерігають нас і наші всі маршрути; Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути Підмурків і колон неясні голоси. Всі барви й кольори, всі аромати й тони Зливаються в могуть єдиного єства. І зрівноважують їх вимір і права Взаємного зв’язку невидимі закони.

Його вірші часто були сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності. Але якщо поезія насичена образами суспільного й морального занепаду, то це не означає, що сама вона випромінює зло. Тим більше, що будь-який вірш Бодлера обов’язково несе віру та надію на краще. Про це свідчать слова самого поета: «...У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце, усю мою ніжність, усю мою віру... усю мою ненависть...»