Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а саме поняття, символ.

Ми живемо у місті, яке має не тільки багатющу історію, а славне й донині. Ми маємо пам'ятки архітектури та історії не тільки українського, а й світового рівня. Наприклад, Харківський державний університет ім. Каразіна. Мільйон разів ми проходимо повз нього та навіть не замислюємося, що цьому величному закладу наступного року виповниться аж 200 років. Заснований ще 1805 року, університет був третім у Росії — після Московського та Казанського. До речі, перший випуск (1808 року) нараховував усього 28 студентів.

А площа Свободи? Хіба не є вона предметом нашої гордості, адже це найбільший у Європі майдан, до того ж один з найбільших у світі. А величезний Держпром? Це ж пам'ятка архітектури світового рівня! Замисліться тільки — перша залізобетонна конструкція в світі!

Дзеркальний струмінь... Дорогий серцю кожного харків'янина символ міста. Вода невеликим каскадом спадає, відіграючи всіма барвами веселки. Біля нього завжди гамірно, малеча пустує на галявинці перед струменем, літні люди відпочивають у парку, а щасливі молодята фотографуються. Аякже! Це ж місце, без якого не можливо уявити Харків.

Можна до безкінечності перераховувати всі пам'ятні місця Харкова: і Благовіщенський собор, і Успенська дзвіниця, і одна з найдавніших — церква Покровського монастиря, і найкращий у світі пам'ятник поету — Тарасу Шевченко (архітекторів Манізера та Лангбарда). Але головне — це не самі пам'ятки, а наше ставлення до них. Отже, дорогі харків'яни, примножимо честь і славу нашого рідного міста.