Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго - вмитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати - ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.

Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої - неначе пальми на морському узбережжі. Надворі - сніг, а тут - зимовий сад. Чергові стежать за чистотою і порядком, вчителі молодших класів забирають своїх малят. Ось і мої однокласники стоять коло вікна, вже щось обговорюють - мабуть, змагання із боротьби, що відбулися вчора в школі.

Дівчата теж часу не гають - шепочуться про щось своє. За кілька хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не сонна тиша, як вночі, скоріш ділова - кожен займається своєю справою. Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють лише вчителі. Ми, дорослі школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачить усім - і вчителям, і багатьом іншим. Ось, наприклад, прибиральниця Людмила Миколаївна - швиденько пройшлася із шваброю - і підлога на третьому поверсі блищить, мов палуба на кораблі.

На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер - з нею вже возиться наш майстер Віктор Васильович. Віра Антонівна, завгосп, замінює не дуже чисті гардини, а Олена Олександрівна, чергова з першого поверху, поливає квіти у величезних квітниках. А ще затишку додає незрівнянний аромат, шо розповсюджується з їдальні - таких паляниць, які печуть наші кухарі, ніде більше не скуштуєш.

У нашому класі зараз почнеться найцікавіше - урок хімії. Не розумію, чому не любить хімію мій приятель Сашко. Правда, йому більше до вподоби фізика та географія. Багато разів ми з ним сперечалися на цю тему, аж поки подорослішали й зрозуміли - кожному своє. Мені, наприклад, уроки хімії, математики та інформатики здаються важливішими понад усе, а ось Ірина, моя сусідка за партою, дуже полюбляє історію та зарубіжну літературу. Зате у мене, як не намагався, з літератури більше восьми балів не виходить. Може, це тому, що я не дуже захоплююся читанням художніх книжок, а частіше заглядаю до спеціальних. Люблю посидіти з довідником або почитати старі журнали з хімії. Здогадуюся, звідки це в мене, - мій дідусь був викладачем хімії у школі робітничої молоді й багато цікавого розповідав про свою роботу.

Не так давно по телевізору була передача для дітей "Шкільне містечко", і ведуча запитала: "За що ви любите свою школу?" От я й замислився: а й справді, за що? Дивне питання. Душею розумію, а словами передати дуже важко. Інколи думаєш: чи скоро вже канікули, а то все уроки та домашні завдання, хочеться й відпочити. Ну, частіше такі думки бувають наприкінці весни, коли вже й сонечко припікає, за вікном пташки галасують. А потім згадую, як влітку не можу дочекатися початку занять, і починає снитися школа майже кожну ніч, і хочеться вже чогось новенького, цікавого, а не тільки м'яча у дворі ганяти та допомагати батькам на городі.

Мабуть, за те я люблю свою школу, що вона для мене близька й рідна, і кожен день я відчуваю турботу про себе всіх її працівників. І нехай мої вчителі інколи вичитують мені за мої пустощі - все ж таки я хлопець, та ще й не дуже тихий; все одно не можна на них за це ображатися, бо вони хочуть, щоби я виріс справжньою людиною, тому й не байдужі до моїх вчинків. Звичайно, я намагаюся виправдати їх довіру до мене, бо дуже вже хочеться, щоб моя школа коли-небудь у майбутньому змогла мною пишатися, як зараз пишаємося ми нею.