Про життя видатного поета Східної Азії Рудакі відомо досить небагато.

Він народився у невеликому гірському селищі Панджрудак, яке розташоване у північній частині сучасного Таджикистану і являє собою типове гірське селище, яке було розташоване на північний частині сучасної країни поблизу підніжжя скелястого Завшанського хребта.

Саме тут і минули дитячі роки поета. Назва його рідного селища позначає у перекладі на українську «п’ять річок».

Селище, де народився поет, розташоване у високогірній оазі, яка у той час потопала в розкішних садах, сповнених квітучими травами і зеленню дерев, разюче контактуючих з опаленою безпощадним сонцем пустелею. Поет спромігся пронести через усе своє життя любов до рідної землі, любов до односельців, і виявив своєрідну пристрасть до свого маленького селища.

Але це була не пишномовна фантазія, а прагнення розповісти про життя свого народу та його незгоди. Вже у вісім років хлопчик добре знав усі сури Корану. Ще змалку у нього з’явилися здібності до музики і поезії, до того ж, мав Рудакі і чудову пам’ять.

Все його селище пишалося чудовою музикальністю та талановитістю хлопчика. Якось один із мандруючих музикантів взяв Рудакі до себе в навчання і навчив його дуже добре складати і співати власні твори під свій акомпанемент. Це цілком природно, бо в ті часи усю поезію не декламували, а співали.

Рудакі довелося дуже рано пізнати смак щастя та слави поета, який виспівував для свого народу. Його твори дуже любив простий люд, який вивчав його вірші напам’ять та передавав їх із вуст в уста. Наприклад, дуже популярною була газель поета, яка була створена у ранньому віці:

«Жартуй із милою, часу не гай,
Бо світ наш - тільки сон, не забувай.
Прийдешньому радій, а що було -
Те викресли із пам’яті - та й край.
Зі мною люба дівчина моя,
Місяцевида гурія, мій рай.
Щасливий той, хто їв і роздавав,
Нещасний, хто згноїв свій урожай.
Як жаль, що світ наш - тільки сон і дим!
Тож пий вино й про завтра не гадай!»

Незважаючи на свою молодість, поет добре розумів ілюзорність свого щастя та слави. Рудаві не міг не усвідомлювати,що написані їм пісні живуть лише у його селищі та в найближчих околицях. А от щоб голос поета був почутий в усьому народові і забринів на всю свою міць, його треба було зафіксувати письмово і залишити для нащадків. Але у той час письмова поезія могла розвиватися лише при дворі тогочасного можновладця.

Незважаючи на скромність поета, його слава достатньо швидко докотилася до столиці держави Північно-Східної частини досить могутньої імперії – Арабського халіфату. Завдяки цієї славі Рудакі опиняється в Бухарі, де незабаром стає придворним поетом і першим радником тогочасного володаря Насіра ІІ.

При дворі поета було оточено повагою і багатством, але при цьому він був змушений писати для царя та придворних. Саме з цього починається новий період життя поета і найдовший період його творчості, якій відображує могутність халіфату та приниження простого народу. Це є конфлікт царя і поета, який став однією з постійних тем класичної поезії Близького Сходу.

На превеликий жаль, майже вся творчість Рудакі на сьогодні втрачена, але ті легенди, що дійшли до нашого часу, складають більш мільйона рядків, що налічує не менш тисячі двовіршів.

Незважаючи на малу кількість творів Рудакі, які дійшли до наших часів, поетична спадщина цього поету дозволяє нам в усій красі пізнати душевну глибину та велике значення творів поету,вплив яких можна побачити у творах наших письменників та поетів.

Завдяки творчості Рудакі ми можемо не тільки пізнати окремі риси життя народів Близького Сходу, а й усвідомити її значення в житті сучасного суспільства.