Я слухаю тi сповiдi щодня.
Вони не криються,
Вони вiдвертi - хворi
Це важко так - наослiп, навмання
Брести в чужих сльозах, в чужому горi
Професiє! О, дай менi слова,
Дай силу - втiшити,
пiзнати, роздiлити...
(В. Коротич, "Я слухаю тi сповiдi...")

Колись Г. Сковорода говорив, що свiт - це театр. I кожен повинен для себе обрати ту роль, яку вiн зможе найкраще виконати, ту, що вiдповiдає його нахилам i здiбностям. Стосується це насамперед вибору професiї.

Скiльки їх - видiв трудової дiяльностi? Сотнi? Тисячi? I всi вони потрiбнi та кориснi. Але так важко визначити, яка професiя тобi бiльше довподоби, яка зробить твоє життя щасливим!

Серед них i така вiчна i невмируща, як професiя лiкаря, цiлителя, рятiвника. Адже люди хворiли чи дiставали ушкодження завжди. Хто зна, може колись i зникнуть назавжди хвороби, подоланi, наприклад, вже майже повнiстю: чума, холера та чорна вiспа. Але поки що люди з надiєю i вiрою йдуть до лiкарiв, а лiкарi роблять усе можливе, щоб вилiкувати, зменшити їхнi страждання. Хiба це не шляхетно - допомагати!

Що зичать людинi друзi? Щастя i здоров'я. До речi, i щастя без здоров'я - сумнiвна рiч. Тож є за що спiвати гiмн професiй, що допомагає нам зберiгати цей скарб.

Молода жiнка чекає дитину - лiкар допомагає їй народити маля. Немовля, з'явившись на свiт, бачить поруч з собою людину в бiлому халатi.

Малому школярику роблять щеплення, спостерiгають за його розвитком.

Воїна поранено в бою - дiвчина з червоним хрестом виносить його з поля бою i передає у руки хiрурга. Але навiть у мирний час - хiба мало ситуацiй, коли доводиться викликати "Швидку допомогу"? Стихiйнi лиха, автомобiльнi аварiї - скрiзь ми бачимо поряд машини з червоними хрестами та лiкарiв, що поспiшають на допомогу постраждалим.

Лiтнiй людинi починають допiкати рiзнi хвороби. I знову вона йде до лiкаря, i за лiкуванням, i за добрим словом, що теж може врятувати життя.

Змалку i до глибокої старостi лiкарi пiклуються про нас. Про лiкарiв пишуть книги, складають легенди.

Колись це були цiлителi, як, наприклад, давньоруський лiкар Агапiт, що чудодiйно врятував вiд нiби безнадiйної хвороби Володимира Мономаха. Звiдти, з давнiх часiв бере початок сьогоднiшня фiто- i психотерапiя (бо й тодi цiлителi як лiкувальний засiб використовували добре слово). Потiм на допомогу медицинi поступово прийшла хiмiя, так виникла цiла наукова галузь - фармакологiя, що займається створенням лiкiв. Вдосконалюються методи, але лишається незмiнною сутнiсть.

Лiкар завжди на чергуваннi. Ця людина - подвижник. Вона веде постiйну вiйну за здоров'я людей.

Халати бiлi -
В темних плямах йоду,
Годинник лiчить пульс
безсонних дiб,
Тут камфора потрiбнiша
за воду
I строфантiн
Потрiбнiший за хлiб.
(В. Коротич, "Лiкарня")

Рятувати людей - це завжди прекрасно. I не лише в прямому, медичному аспектi. Нам вiдомi iмена лiкарiв, що пiд час вiйни, окупацiї, переховували поранених бiйцiв, або навiть визволяли полонених як, наприклад, професор Мєщанiнов, що дiагностував у бранцiв "холеру", "тиф" та iншi iнфекцiйнi хвороби - таких хворих нiмцi вiддавали жiнкам, що приходили у пошуках рiдних до колючого дроту. З якою вдячнiстю врятованi згадують цього Лiкаря з великої лiтери, справжню Людину!

Знаємо ми й лiкарiв, що, ризикуючи життям, випробовували на собi новi методи лiкування.

Робота лiкаря - бiльше, нiж робота. Це - високе покликання, це - особливе життя.

Його кабiнет i його палати,
Портрет його... Сльози марнi.
Лiкарi надягають бiлi халати.
Лiкарi вмирають у лiкарнi.
(В. Коротич, "Пiлоти згорають ще молодi...")

Незвичайнi люди - звичайнi лiкарi. Вони готовi цiлодобово чергувати бiля лiжка хворого, забувати про огиду i звичайну втому. Чи кожен зданий так любити сторонню людину до самозреченостi?

Тож вшануємо ж цих героїв, що живуть i працюють з нам поруч, i цю дивовижну професiю, синонiмами якої можна назвати людянiсть i доброту!