Реферат: Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції


Рубрика: Всесвітня історія
Вид: реферат
Мова: український
Розмір файлу: 19 кБ

Скачати реферат

На поч. 1939 словаки поставили перед центральним урядом ряд політичних вимог, що послужило приводом для розпуску 10.3. автономного словацького уряду і запровадження на території Словаччини воєнного стану. У відповідь на ці заходи Праги 14.3. за підтримки Німеччини був скликаний Словацький сейм, який проголосив самостійну і незалежну Словацьку державу. Новостворену державу незабаром визнало 33 країни світу. 15.3.1939 Сейм Карпатської України проголосив повну державну самостійність Карпатської України на чолі з Президентом А.Волошиним (див. Карпатська Україна). У цих умовах керівництво фашистської Німеччини вирішило остаточно покінчити із залишками державності Ч. 15.3.1939 гітлерівські війська зайняли територію Чехії і Моравії, і Чехословацька республіка остаточно припинила своє існування. Карпатську Україну окупували війська хортистської Угорщини. На окупованих чеських землях було утворено формально автономний “Протекторат Богемія і Моравія”, який перебував у складі німецького райху Президентом “протекторату” став Е.Гаха, а головою уряду Р.Беран. Їх влада поширювалася лише на чеське населення, німці ж -вони одержали німецьке громадянство -підпорядковувалися особливим адміністративним органам. З утворенням “протекторату” його економіка повністю працювала на райх. Більшість великих і середніх підприємств були включені до німецьких монополістичних об'єднань, сотні тисяч чехів вивезені на примусові роботи до Німеччини та в захоплені нею країни. Маріонетковий словацький уряд, підписавши у 1939-40 з Німеччиною договори про воєнно-політичний союз (у листопаді 1940 приєднався до Антикомінтернівського пакту) і економічне співробітництво, втягнув Словаччину у війну на боці країн гітлерівського блоку.
Жорстокий окупаційний режим, терор та репресії викликали наростання антифашистських настроїв. Під час розгортання загальнонаціональної боротьби проти окупантів сформувалися два політичних центри та викристалізувалися дві ідейні платформи визвольного руху. Одним з цих центрів був Лондон, де знаходився емігрантський чехословацький уряд Е.Бенеша (ств. 194Q), другим - Москва. де перебувало керівництво Компартії Ч. не чолі з К.Готвальдом. Важливою справою діяльності зарубіжних центрів чехословацького руху Опору стало створення військових частин на території Франції, Англії та СРСР. Московські переговори 1943 між керівництвом Компартії Ч. і президентом Е.Бенешом сприяли істотному зближенню позицій двох основних центрів чехословацького руху Опору, формування широкого антифашистського національного фронту. Проте масові арешти підпільників-антифашистів у чеських землях влітку 1944 зірвали спробу організаційного об'єднання патріотичних сил в еміграції та на батьківщині. У кін. серпня-жовтні 1944 словацькі антифашисти під керівництвом Словацької національної ради підняли повстання проти окупаційного режиму і незабаром визволили бл. ^ території Словаччини. Однак у другій пол. жовтня гітлерівці, стягнувши значні сили, заволоділи основними опорними пунктами повстання.
Наприк. березня 1945 у Москві відбулися переговори між представниками трьох основних політичних сил чеського і словацького руху Опору: президента, уряду в еміграції, Словацької національної ради (вищий керівний орган словацького руху Опору) і чехословацької Компартії. Підчас переговорів було досягнуто політичного компромісу і організаційно оформився Національний фронт чехів і словаків. До його складу увійшли представники чехословацьких політичних партій - національно-соціалістичної, соціал-демократичної, народної і комуністичної. На цій зустрічі досягнуто угоди про створення уряду Національного фронту. Склад нового уряду на чолі з З.Фірлінгером та його програму оголошено 4.4.1945 у м.Кошице; одночасно пішов у відставку емігрантський уряд у Лондоні.
Звільнення чеських земель від гітлерівських військ відбувалося у взаємодії частин Червоної армії та чехословацьких збройних формувань, утворених на території СРСР. Одночасно із західного напрямку просувалися англо-американські війська. На поч. травня розпочались збройні виступи проти окупантів у ряді чеських міст, а 5.5. вибухнуло повстання у Празі. Чеська національна рада, утворена з ініціативи Компартії Ч., об'єднала основні сили внутрішнього руху Опору і проголосила про перехід усієї влади на чеській території до уряду Національного фронту, представником якого вона себе вважала. Проте повстанці не розрахували свої сили, і німецьким військам вдалося оволодіти значною частиною міста. На допомогу повстанцям прийшли радянські війська, що і забезпечило звільнення Праги від гітлерівців 9.5.1945.
Розроблена урядом Національного фронту програма відображала нове співвідношення політичних сил у країні, передбачала проведення глибоких демократичних перетворень. У національно-політичному плані в програмі відзначалося, що Чехословацька республіка є державою двох рівноправних народів - чехів і словаків. Згодом питання державотворення були предметом тривалих переговорів між чехословацьким урядом, представниками чеських політичних кіл та Словацькою національною радою - вищим органом словацького народу. Наслідком цих переговорів стало укладення трьох Празьких угод, які мали значення тимчасової конституції Ч. 29.6,1945 між Ч. і Радянським Союзом було підписано договір, за яким Закарпатська Україна возз'єднувалась за побажанням населення зі своєю споконвічною батьківщиною - Україною і включалася до складу Української РСР.
У травні 1946 відбулися вибори до Національних зборів Ч., які проходили окремо у чеських і словацьких землях. У чеських землях найбільше голосів (40%) здобули комуністи, що позначилося на складі й програмі нового уряду, який очолив комуністичний лідер К.Готвальд. Після парламентських виборів 1946 політичне становище у країні ускладнилося. Комуністи, які у виборах на території Словаччини зазнали невдачі, вирішили взяти всю повноту влади у свої руки і всі свої зусилля перенесли на позапарламентські форми боротьби. Обстановка в країні сягнута кульмінаційної напруженості у лютому 1948. Намагання комуністичних керівників повністю поставити під свій контроль органи поліції спричинило гостру урядову кризу. Вивівши на вулицю своїх прихильників, комуністи шляхом проведення численних позапарламентських акцій (масові демонстрації, утворення і озброєння робітничої міліції, збирання підписів тощо) добилися відставки більшості міністрів празького уряду, представників демократичних партій і формування нового складу кабінету міністрів, в якому більшість мали представники лівих сил. Після приходу до влади у Чехословацькій республіці комуністів та їхніх прихильників почалося відверте формування тоталітарно-репресивного режиму та встановлення диктатури Комуністичної партії Чехо-словаччини. У травні 1948 Національні збори ухвалили нову конституцію країни, яка законодавче закріпила державну єдність ЧСР та проголосила “побудову соціалізму”. Були створені єдині вищі органи влади, до компетенції яких відносилися питання, що мали загальнодержавне значення. У червні 1948 президент Е.Бенеш відмовився підписати текст нової конституції й подав у відставку. Використовуючи свою більшість у парламенті, комуністи новим президентом держави обрали К.Готвальда. Компартія розпочала зміцнення тоталітарного режиму, реорганізацію економічного і політичного життя на радянський взірець. Реальну опору комуністичного режиму становили радянські війська, які залишилися у країні після Другої світової війни. Командні методи, якими користувалася Компартія, з поч. 1950 років були перенесені на систему державного управління. Суспільно-економічні зміни проходили в умовах політичного і фізичного терору. Жорстоко переслідувалося будь-яке інакодумство, практично повністю ліквідовано приватний сектор у промисловості, селян примушували вступати до сільськогосподарських кооперативів.
У 1960 парламент Ч. прийняв чергову конституцію, яка затвердила нову назву держави - Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). У конституції своєрідне пояснення знайшла ідея коаліційного способу управління: Компартія визнавалася як керівна, інтегруюча і об'єднуюча сила у суспільстві та державі, а не як рівноправний партнер інших політичних організацій, які продовжували існувати після державного перевороту 1948.
З поч. 1960 років у Ч. почала формуватися політична опозиційна течія. Своїми програмними документами вона проголосила теорію політичного плюралізму і одержала підтримку практично всього суспільства. Ідеологами опозиції були О.Шік, Е.Льобл та ін., які виступали зі своїми програмами оновлення суспільства. Суспільно-політичні реалії у країні призвели до появи в середовищі Компартії реформістського крила, очолюваного її лідером А.Дубчеком. У квітні 1968 була затверджена Програма дій Компартії, метою якої було проведення реформ для побудови “комунізму з людським обличчям”. Ця програма містила положення про розвиток демократії, нову систему політичного управління суспільством, вказувалося на необхідність встановлення партнерських відносин з партіями Національного фронту та перебудову державного устрою країни на засадах федералізму.
Події у Ч. викликали занепокоєння у керівництва держав Варшавського блоку, у першу чергу СРСР. Політичний курс лідерів Ч. загрожував демонтажем комуністичної системи у країні та втратою союзника по військовому блоку. Оскільки керівництво Ч. не відмовлялося від прийнятого курсу реформ, країни Варшавського блоку здійснили військову інтервенцію у Ч. і окупували країну. Широка програма докорінних суспільних перетворень, яка проводилась у період “празької весни”, залишилась нереалізованою. У 1968 зроблено чергову спробу розв'язати чесько-словацькі відносини. 27.10.1968 прийнято конституційний закон “Про Чехословацьку федерацію”. Вперше з 1918 суб'єктами державного утворення ставали дві національні держави - Чеська і Словацька республіки. Найвищим органом політичної влади федерації проголошувалися Федеральні збори. Незважаючи на те, що були створені окремі Національні ради як верховні представницькі органи обох республік, а також республіканські уряди, фактично продовжувала існувати унітарна держава. Між республіками не було укладено державного кордону. Федеральні збори видавали єдині закони для двох держав не лише у сфері зовнішньої політики, федеральних матеріальних резервів, а й у питаннях планування, фінансів, валюти, промисловості, сільського господарства тощо.
У 1970-80-х роках тоталітарна система у країні продовжувала штучно підтримувати політичну атмосферу, яка виключала найменшу можливість реформування суспільства. Хоча формально багатопартійна система продовжувала існувати, фактично всі партії, крім комуністичної, були усунені від реальної участі у політичному житті. Внаслідок репресій проти активних учасників суспільного життя у період реформ особливо постраждала інтелігенція. Однак уже в кін. 1970 років дисидентський рух почав набирати силу. В 1977 виникла політична правозахисна організація “Хартія-77”, її лідери (В.Гавел, І.ДІнстбір, 1.Гаек, Я.Паточка та ін.) вимагали від державно-партійного керівництва дотримання конституції, звільнення політв'язнів, виведення радянських окупаційних військ тощо. Учасники руху прав людини зазнавали переслідувань і не мали можливості вільно відстоювати свої погляди. Більшість з них була заарештована і ув'язнена. Загальна політична криза поглиблювалася економічною стагнацією. Урядові економічні програми не виконувалися, спостерігалося значне сповільнення темпів зростання економіки країни. Деякі ринкові елементи, що зберігалися у діяльності сільськогосподарських кооперативів, забезпечували стабільне становище у виробництві продуктів харчування, завдяки чому вдавалося стримувати падіння життєвого рівня населення.
Наприкінці 1980 років “Хартія-77” та інші опозиційні групи посилили критику офіційного державного курсу. Проте комуністичне керівництво країни відмовилося вступити в діалог з опозицією. У листопаді 1989 розпочались масові антиурядові виступи, початок яким дала т.зв. студентська революція. Маніфестації та мітинги студентської молоді були розігнані поліцією. У відповідь на репресивні заходи комуністичної влади антиурядові виступи набули масового характеру. Опозиційні сили утворили у листопаді 1989 суспільний рух - Громадянський форум, який поставив собі за мету відновлення демократії в країні. Правляча партія виявилася неспроможною вести політичну боротьбу з опозицією, партійно-державний апарат було паралізовано. Листопадові події 1989 стали початком демонтажу тоталітарно-репресивної системи у .4. У грудні відбулися зміни в державному керівництві: сформовано новий уряд, президентом держави обрано В.Гавела, а головою парламенту - О.Дубчека. На поч. 1990 внаслідок вільних виборів до парламенту увійшли представники багатьох політичних партій та організацій. У лютому 1990 припинив свою діяльність Національний фронт Чехословаччини. На поч. червня 1990 у країні проходили парламентські вибори, які ознаменували завершення перехідного періоду від монополії партійно-державної влади до політичного плюралізму. Тоталітарна система, яка існувала з лютого 1948, була ліквідована без гострої політичної конфронтації, що дало підстави називати події листопада 1989 у Ч. “оксамитовою”, “ніжною” революцією.
Демократичні процеси у країні не могли не зачепити проблем міжнаціональних взаємовідносин. У цей час проявилися деякі суперечності між чехами і словаками, які в тоталітарний період приховувалися. Рішенням Федеральних зборів про подвійну назву держави (Чеська і Словацька Федеративна Республіка та її словацький аналог - Чехословаччина) послужило причиною бурхливих демонстрацій у Словаччині й викликало неоднозначну реакцію у Чехії та призвело до прийняття у грудні 1990 Закону про розмежування компетенції між федерацією і республіками. Згідно із новим законом у віданні центральних органів залишалися лише питання оборони, зовнішньої політики, фінансів і створення умов для єдиного ринку, що значно посилило відцентрові тенденції у державі. Впливові політичні організації Словаччини, зокрема Рух за демократичну Словаччину, почали вимагати перетворення федерації на конфедеративне утворення двох народів. На поч. 1991 суспільно-політична ситуація ще більше загострилася у зв'язку з вимогою лідерів політичних організацій і рухів Моравії та Сілезії реорганізувати Ч. у федерацію трьох республік: Чеської, Моравсько-Сілезької та Словацької. Цій проблемі був присвячений “круглий стіл”, проведений у березні
1991 у Брно з участю 25 партій і рухів. У той час, коли моравська проблема не набрала дальшого розвитку, у Словаччині виникла політична криза. Словаччина не була задоволена прокламованими ухвалами центральних органів і вимагала підписання державного договору з Чеською республікою. Невирішеність цього питання, добровільна відставка президента у 1992 фактично визначили розпад Чехословацької федерації. Наприкінці 1992 чехословацький парламент прийняв рішення про розділ федерації і утворення з 1.1.1993 двох незалежних держав - Чеської і Словацької республік (див. також Словаччина).

Безкоштовно скачати реферат "Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції" в повному обсязі