Реферат: Деякі дискусійні проблеми історії економічної думки


Рубрика: Всесвітня історія
Вид: реферат
Мова: український
Розмір файлу: 19 кБ

Скачати реферат

К. Маркс - "завершувач" класичної політичної економії?
Із зміною парадигми у вітчизняній історії економічної думки спостерігається тенденція до зображення К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії. Зважаючи на це переглядається і місце економічної теорії марксизму в історії економічної думки. "Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу" (9(, - стверджується в одному з новітніх вітчизняних підручників з історії економічних учень. Нібито лише завдяки радикальним послідовникам марксизму його почали тлумачити як принципово новий напрям (школу) економічної думки. Якби не вони, "то сьогодні, напевне, марксизм сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії" (10(. До цього долучаються також сумнівні тези про неоднозначність висновків К. Маркса стосовно проблеми трансформування суспільства, які, мовляв, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та їх різноманітного трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об'єктивну необхідність цих перетворень.
Нічого нового і оригінального в таких викладках немає. У цьому легко переконатися, проаналізувавши роботи відомих західних економістів минулого (Ш. Жід, Ш. Ріст та ін.) і сучасності (Р. Барр, І. Ріма та ін.). На думку французьких істориків економічної думки Ш. Жіда та Ш. Ріста, "за своїм методом марксизм стоїть значно ближче до класичної політичної економії та її концепції природних законів, ніж до соціалізму. І це поза всяким сумнівом" (11(, - писали ще століття тому відомі французькі історики економічних вчень Ш. Жід і Ш. Ріст. Вони вважали, що К. Маркс є прямим спадкоємцем Д. Рікардо не лише за своєю теорією, заснованою на трудовій вартості, теорією антагонізму між прибутком і заробітною платою, теорією ренти, тобто за всіма доктринами Рікардо, які дещо видозміненими перейшли в марксистську доктрину і становлять її могутній кістяк, а й навіть за своїми абстрактним методом і "туманними формулами".
Однак подібні підходи і трактування новизни та історичного місця марксизму вже давно серйозно і аргументовано заперечувалися. За століття, що минуло відтоді, не з'явилося жодних грунтовних підстав чи аргументів для перегляду критичного ставлення до тез про К.Маркса як "завершувача" класики та до марксизму як її "доповнення і завершення".
Заперечення проти змальовування К. Маркса як "істинного завершувача" класичної політичної економії зводяться до такого.
По-перше, подібне визначення призводить до довільного ототожнення одного із теоретико-методологічних джерел економічної теорії марксизму (англійська класична політекономія) із змістом теорії, фактично ігнорує принципові відмінності між ними, простежуючи лише принципові зв'язки.
По-друге, специфічна методологія дослідження, категоріальний інструментарій, зміст економічних концепцій (трудової вартості, додаткової вартості, постійного та змінного капіталу, органічної будови капіталу, нагромадження капіталу та його наслідків тощо) завдяки своїй новизні виводять економічну теорію марксизму за межі класичної політекономії.
По-третє, К. Маркс критикував представників класичної економічної науки з таких принципових питань, як позаісторичне сприйняття капіталістичного способу виробництва, недоліки методу абстракції, підтримка закону Сея (так званий "вульгарний" елемент теорії) тощо. З усіх цих питань позиція К. Маркса була різко відмінна від класичних поглядів.
По-четверте, безперечно, протилежними, несумісними є нормативна економічна теорія К. Маркса і представників класичної політекономії. Досить порівняти їх кінцеву мету: в К. Маркса - це знищення капіталізму шляхом соціальної революції, побудова і функціонування неринкової рівноважної економіки безкласового (комуністичного) суспільства.
По-п'яте, визнання К. Маркса як "завершувача" розвитку класичної політекономії робить зовсім незрозумілою безперервну принципову критику економічної теорії марксизму з боку його численних противників, які водночас досить прихильно ставляться до класичної економічної теорії. Більше того, значна (якщо не переважна) частина сучасних економістів Заходу, підкреслюючи тісний зв'язок марксової і класичної економічних теорій, не схильні беззаперечно визнавати К. Маркса як "правовірного класика", теорії якого є "вершиною розвитку класичної школи" тощо.
У цьому виявляється спадкоємність поглядів багатьох вчених минулого і сучасності. Майже 100 років тому відомий російський економіст проф. О. Мануйлов вдало зафіксував суть проблеми, а з нею й одну з особливостей першого класичного стану: "Невигода положення, в якому перебувають так звані захисники класичної школи, полягає в тому, що їх погляди на завдання і закони теоретичної економії далеко не однорідні, коливаючись між Сеніором та Міллем, з одного боку, і Марксом та Енгельсом - з іншого. Всі вони ведуть початок своїх ідей від класиків, але, по суті, за своїми принциповими поглядами вони відрізняються один від одного так само сильно, як і від представників напряму, що протиборствує (тобто від маржиналізму. - П. Л.), а в деяких випадках їх взаємні розбіжності навіть сильніші" (12(.
Зарахування К. Маркса до кола "істинних завершувачів" класичної політичної економії має на меті спростувати тезу ортодоксального марксизму про "революційний переворот в економічній теорії, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом". Насправді ця відома фраза радянських підручників і навчальних програм з політичної економії та історії економічних вчень не змогла спростувати того факту, що виникнення і розвиток економічного вчення марксизму свого часу не викликали революції в економічній науці і не породили нову класичну ситуацію. Економічна теорія марксизму виявилася своєрідним каталізатором для становлення та розвитку нових класичних ситуацій у ХХ ст., однак, попри значний свій вплив (незалежно від того, визнавався він чи заперечувався), марксизм завжди залишався опозиційною і периферійною течією у структурі світової економічної думки. Його штучна самоізоляція після 20-х років нинішнього століття в колишніх соціалістичних країнах лише ускладнила цей периферійний стан, обумовивши, власне, тупиковий характер еволюції марксизму.
Таким чином, детальне з'ясування суті різних підходів до поняття "класична політична економія" і кола справжніх її представників дає змогу усунути можливі непорозуміння та помилки у трактуванні поглядів класиків, їх справжнього місця в історії економічних вчень.

Варіанти класичної політичної економії
Деякі сучасні вітчизняні історики-економісти намагаються по-новому вирішити давнє питання про значні відмінності економічних концепцій представників класичної політекономії. Певне уявлення про таку спробу дають наведені нижче порівняння уривків з кількох новітніх підручників історії економічних вчень у зіставленні з марксовим підходом до цієї проблеми.
К. Маркс [13]
У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу. К. Маркс [13]
У А. Сміта політична економія розвинулася в певну цілісність, охоплювана нею сфера набула певних завершених обрисів, через що Сей міг викласти її банально-систематично в шкільному підручнику... Сам Сміт з великою наївністю обертається у постійній суперечності. З одного боку, він простежує внутрішній зв'язок економічних категорій, або приховану структуру буржуазної економічної системи. З другого боку, він ставить поряд з цим зв'язок, як він даний зовнішньо в явищах конкуренції...
Наступники Сміта... можуть безперешкодно просуватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуваннях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно від того, чи вони приєднуються до езотеричної чи екзотеричної частини його творів або ж, як це буває майже завжди, плутають і ту, і іншу.

Я. С. Ядгаров [14]
Поняття "вульгарна політична економія", яке ввів у науковий оборот головним чином К. Маркс, значною мірою пов'язане з теорією факторів виробництва Ж. Б. Сея. Цю теорію, як і теорію витрат Т. Мальтуса, К. Маркс вважав апологетичним, навмисним і вульгарним захистом інтересів експлуататорських прошарків капіталістичного суспільства.
Вважаючи не всі доводи К. Маркса з цього приводу беззаперечними, думається, один із них в інтерпретації Ш. Жіда і Ш. Ріста є цілком правомірним, а саме: «Безперечно, необхідність ясності викладу інколи спонукала Ж. Б. Сея «ковзати по поверхні» важливих проблем, замість того, щоб заглибитися в них. В його руках політична економія часто стає надто простою. Неясність Сміта часто плідна для розуму, а ясність Сея не дає йому ніякого стимулу".

П. І. Юхименко,
А. А. Ільєнко [15]
Саме поняття "вульгарна політична економія", яке ввів у науковий оборот К. Маркс, значною мірою пов'язане з теорією факторів виробництва Ж. Б. Сея. Цю теорію, як і теорію витрат Т. Мальтуса, К. Маркс назвав апологетичним, навмисним і вульгарним захистом інтересів експлуататорського прошарку капіталістичного суспільства. Вважаючи не всі доводи К. Маркса з цього приводу беззаперечними, гадаємо, що деякі з них мають підставу. Безперечно, необхідність ясності викладу інколи спонукала Ж. Б. Сея «ковзати по поверхні» важливих проблем, замість того, щоб заглибитися в них.

Протиставлення К. Марксом "езотеричного" (аналітичного, абстрактно-дедуктивного) і "екзотеричного" (описового) методів дослідження, "глибинних" (прихованих) і "поверхових" (реальних, безпосередніх) форм та економічних категорій, "класичного" і "вульгарного" підходів до аналізу економіки виявилися з наукової точки зору мало плідними. Вони критикуються представниками сучасної історико-економічної науки. Приміром, проф. М. Блауг вважає, що марксові звинувачення на адресу "вульгарних буржуазних економістів" грунтуються на елементарному нерозрізненні поведінки, яка визначається станом цін з погляду індивідуумів, і цінами, які визначаються поведінкою агентів на ринку. Вся проблема теорії досконалої конкуренції, як підкреслює М. Блауг, полягає в тому, щоб проаналізувати цілком об'єктивний результат суто суб'єктивних дій та реакцій. На думку вченого, немає нічого "поверхового" в тому, щоб підняти покрив об'єктивної детермінованості аби розпізнати "вихідну" суб'єктивну мотивацію і переконання, що започатковують весь процес (8(.
Відлуння марксових протиставлень докочуються навіть до нашого часу, повторювані в працях сучасних авторів. Не важко, наприклад, помітити, що Я. С. Ядгаров, П. І. Юхименко та А. А.Ільєнко більш ніж століття по тому фактично відтворюють висловлювання відомих французьких істориків економічних вчень Ш. Жіда та Ш. Ріста, щоправда, як і раніше, залишається нез'ясованим, чому "туманність" викладу обумовлює необхідність заглиблюватися в проблему, а "ясність" його - лише "ковзати по поверхні"?!
Однак суть проблеми зовсім не в цьому. На наш погляд, вона полягає в подоланні залишкового неправильного протиставлення методів дослідження (зокрема, абстрактно-дедуктивного, аналітичного і описового, як відповідно "наукового" і "ненаукового"), в переосмисленні питання про національні варіанти класичної політекономії та в розробленні критеріїв, за якими відносити економістів нової хвилі (Ж. Б. Сея, Т. Р. Мальтуса, Н. У. Сеніора, Ф. Бастіа, Дж. С. Мілля та ін.) до представників класичної економічної теорії.
Однією з перших спроб вирішення проблеми була класифікація класичного напряму економічної теорії, запропонована І. В. Вернадським в його праці "Нарис історії політичної економії" (1858). Український вчений розрізняв три головні групи (школи) класики:
а) спекулятивну, чи умоглядну, яка розвивала теорію здебільшого на основі умоглядності;
б) промислову, яка прагнула використати фактори суспільного життя на підтвердження положень А. Сміта (вона найбільше сприяла популяризації науки);
в) еклектичну, яка найменше захоплювалась авторитетом А. Сміта, прагнула сформувати теоретичні положення та висновки на основі різних даних, як отриманих від шкіл, так і запозичених з дійсності.
Учений досить детально персоніфікував кожну із виокремлених трьох груп. Наприклад, до еклектичної він, окрім деяких іноземних вчених, ввів професорів Т. Ф. Степанова (Харківський університет) та О. І. Бутовського.
У подальшому історики економічної думки грунтовно не вивчали питання про відмінності в поглядах представників різних груп (шкіл) політичної економії. Певним поступом у цьому напрямі був підручник "Історія економічних вчень" за редакцією Л. Я. Корнійчук та Н. О. Татаренко (1999). Вони визнають і висвітлюють "переосмислення" класичних доктрин, сформульованих А. Смітом - Д. Рікардо, їх прихильниками першої половини ХІХ ст. Віднесення багатьох економістів цього періоду до класичної політекономії обгрунтовано непорушністю основ догми класиків і використання ними різних підходів для доведення прогресивності капіталізму, невичерпності його саморегулюючого потенціалу. Проте в ході розгляду проблем автори підручника вступають у певну суперечність з власними судженнями, зауважуючи, що погляди економістів нової хвилі "не зовсім вписувалися в рамки класичних уявлень". Зважаючи на це, правомірним, на нашу думку, могло б бути виділення "ортодоксального" і "неортодоксального" напрямів класичної політекономії.
Історики економічної думки ХІХ - початку ХХ ст. (серед них і вітчизняні - В. Ф. Левитський, М. І. Туган-Барановський, О. І. Чупров та ін.) пішли плідним шляхом виділення класичної політичної економії в різних країнах - Англії, Франції, США, Німеччині, тобто фактично національних варіантів класики, і пошуку спільного та відмінного між ними.
Спроби класифікувати і встановити відмінності в поглядах представників класичного напряму однієї й тієї самої країни не завжди були вдалими. Приміром, професор Павійського університету Л. Косса (Італія) хибно вважав "цілковитою помилкою" віднесення до представників класичної політичної економії так званих оптимістів або фрітредерів (Ф. Бастіа, А. Бодрільяра та багатьох інших - у Франції, Г. Ч. Кері - у США).
Відмінність між школами фізіократів і А. Сміта, з одного боку, і фрітредерів - з іншого, професор Московського університету О. І. Чупров (1842-1908) вбачав у тому, що школа фрітредерів (Р. Кобден, Дж. Брайт, Ф. Бастіа та ін.) доводила до крайніх висновків учення про невтручання держави в господарське життя. Основою такого твердження були положення фізіократів та А. Сміта, але їх висновок не був таким безумовним і, скоріше, мав вид вимоги, ніж практичної програми.
Традицію виділення та розгляду класичної політичної економії в Німеччині, характерну для вчених ХІХ ст., сучасна вітчизняна історико-економічна наука втратила, дотепер остаточно не подолавши помилковий марксистський підхід, згідно з яким, на відміну від Англії та Франції, які пережили етап класичної політекономії, буржуазна політична економія Німеччини від самого початку формувалася як "вульгарна".
Одна з проблем обгрунтування національних варіантів класики (як, до речі, і варіантів інших напрямів, наприклад, маржиналізму, кейнсіанства тощо) полягає в подоланні все ще поширеної, нездоланої традиції розміщення поряд, в одній площині, загального і специфічного. Насправді концепції, що з'являються в одній країні, наукове товариство іншої країни засвоює, трансформує або висуває альтернативні теорії. Це обумовлюється історичними та соціально-економічними умовами розвитку, культурними традиціями, менталітетом нації, політичним становищем та багатьма іншими специфічними факторами. Виявлення загальних і національно специфічних моментів у економічній науці дає змогу краще зрозуміти процес її становлення та подальшого розвитку як у цілому, так і в окремих країнах.

Список використаної літератури:


1. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень. К., 1998. С. 32.
2. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С. 76; Нестеренко О. П. Цит. праця. С. 34-35.
3. Маркс К. До критики політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 13. С. 36.
4. Маркс К. Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 23. С. 611.
5. Там само. С. 16-17.
6. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. С. 55, 85.
7. Ойкен В. Основы национальной экономии: Пер. с нем. М., 1996. С. 310.
8. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. М., 1994. С. 248, 249.
9. Історія економічних учень ( За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. К., 1999. С. 175.
10. Там само. С. 211.
11. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 1995. С. 362.
12. Мануйлов А. А. Понятие ценности по учению экономистов классической школы (Смит, Рикардо и их ближайшие последователи). М., 1901. С. 6.
13. Маркс К. Теорії додаткової вартості // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 26, ч. 2. С. 164-165.
14. Ядгаров Я. С. История экономических учений. 2-е изд. М., 1997. С. 84, 223.
15. Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ - Біла Церква, 1999. С. 45. Безкоштовно скачати реферат "Деякі дискусійні проблеми історії економічної думки" в повному обсязі