Реферат: Державний лад Росії XVII-XVIII ст


Рубрика: Всесвітня історія
Вид: реферат
Мова: український
Розмір файлу: 18 кБ

Скачати реферат

Вісімнадцяте сторіччя, особливо перша його чверть пройшли в активній побудові російського абсолютизму. Державний апарат набуває чіткої пірамідальної структури, станово-представницькі органи (земські собори та ін.) знищуються, натомість зявляються державні установи, які цілком залежать від волі царя (імператора), та разом з тим мають достатню самостійність у вирішенні локальних питань. Зовнішній (а великою мірою і внутрішній) вигляд цієї системи був європейський, що наблизило її до Західної Європи, забезпечило Росії одне з перших місць у світовому (читай: європейському) співтоваристві. Принаймні, шляхом цінського Китаю вона не пішла.
Отже, перехід до абсолютизму та його розквіт означали й перебудову всього державного апарату. Більшу частину цих позитивних заходів було здійснено в першу (Петро І) та останню (Катерина ІІ) чверті сторіччя. За Петра І був створений Сенат – вищий законорадчий, адміністративний і судовий орган, який часом заміняв і особу імператора. Та поступово положення Сенату погіршується, що було повязано з прагненням царату допускати до верховного керівництва державою якомога меншу кількість осіб. Між ним та імператрицею Катериною І постала Верховна таємна рада. Трохи пізніше було юридично закріплено підлегле положення Сенату відносно Ради. Рада проіснувала недовго – вже 1730 р. Анна Іоаннівна її ліквідовує. Проте схожі дорадчі органи при царі створюються протягом усього сторіччя.
Незважаючи на постійні приниження, Сенат залишався важливою установою і проіснував дуже довго – до 1917 року.
Суттєвим змінам були піддані органи центрального управління. Місце приказів зайняла чітка система колегій. Фактично, вони стали першими органами галузевого врядування. Кожна з колегій повинна була займатися чітко визначеною галуззю управління: іноземними справами, морськими справами, державними прибутками тощо.
Зазнала трансформації і система місцевого самоврядування. Тут треба зазначити, що Петро І докорінно переробив систему адміністративно-територіального поділу країни, зміцнивши цим єдність Російської імперії (імператорський титул Сенат надав цареві 1722 р. після перемоги над Швецією). Відтепер з карти зникає барвистий конгломерат різних земель, а загарбані території інкорпоруються, уніфікуються з великоросійськими регіонами. Впроваджується адміністративний поділ за схемою: губернія – провінція – повіт. Спочатку було створено вісім величезних губерній. Їхні кордони навіть не визначались, а до губерній входили міста з прилеглими землями, що тяжіють до губернського центру, повязані з ним дорогами. Поступово кількість губерній зростала як за рахунок загарбання нових земель, так і через роздроблення занадто великих губерній. Таким чином, на момент проведення Катериною ІІ губернської реформи (1775 р.) їх кількість досягла 23, а наприкінці сторіччя налічувалось півсотні губерній. Зменшення площі губернії призводило у переважній більшості випадків до ліквідації провінцій, створювалась схема “губернія – повіт”. Катерина ІІ поклала в основу побудови адміністративно-територіальної системи кількість населення, приблизно однакової для кожної ланки (300-400 тис. душ для губернії та 10-30 тис. для повіту). Економічні звязки, а тим більше національний склад не бралися до уваги. Нова система полегшувала збір податків, фіскальний та поліцейський нагляд.
Новими адміністративно-територіальними одиницями керували й нові посадові особи. На чолі губерній стояли губернатори. Вони мали досить широку владу і підкорялися безпосередньо Сенатові й колегіям. При губернаторі була ландратна колегія (дорадчий орган). В губерніях і провінціях установлювалась складна й занадто дорога система посадових осіб, що займалась окремими питаннями керівництва. Після смерті Петра І вона була знищена, а згодом Катерина ІІ провела нову реформу місцевого самоврядування. Місце ландратної колегії зайняло губернське правління. Була затверджена посада віце-губернатора, який був помічником губернатора і разом з тим очолював Казенну палату – орган місцевого фінансового врядування. Діяльність органів місцевого самоврядування потрапила під вплив дворянського самоврядування (у XVIII сторіччі російське шляхетство, тобто бояри, дворяни, діти боярські, уніфікувалося і стало називатись дворянством). Цими органами були губернські та повітові дворянські зібрання. До їх складу входили дворяни, що відповідали певному віковому та майновому цензу. Зібрання обирали “предводителів дворянства”, які користувалися величезною владою, стверджуючи диктатуру дворянства. Недарма єлизаветинсько-катерининську Росію називали “дворянською імперією”.
У XVIII ст. було також утворено й міське самоврядування. Вперше міські органи зявилися за Петра І, згодом реформувалися Катериною ІІ. У 1785 р. імператриця видала “Грамоту на права й вигоди містам Російської імперії”, котра передбачувала, зокрема, і конструкцію органів міського самоврядування. Ними стали Загальна та Шестиголосна міські думи. Загальна дума збиралася на випадок крайньої потреби, а Шестиголосна вирішувала всі поточні справи. Обидва органи були виборними.
Створюються також і органи поліцейського управління. 1718 р. в Петербурзі була запроваджена посада генерал-поліцмейстера. Окремими вулицями завідували старости. Кожний десяток дворів контролювався десятським. Пізніше поліцейські органи були створені в інших містах.
Катерина ІІ удосконалила цю систему. Поліцейські функції у столиці мали обер-поліцмейстери, а в інших містах – городничі. В містах, де знаходилися військові гарнізони, поліцейські функції виконувалися комендантами цих гарнізонів. У 1782 р. створюється новий поліцейський орган – Управа благочинства. На чолі Управи стояв городничий або обер-поліцмейстер. Міста розподілили на частини на чолі з частними приставами. Частини розподілялись на квартали, які контролювались квартальними наглядачами.
Змінились також і судові органи. У цей період зароджується й розвивається відокремлення суду від адміністрації. Перші деякою мірою самостійні судові органи створив Петро Олексійович. Реформував він і духовний суд. Як перша інстанція, запроваджувалась посада “духовних дєл управітєля”. Другою був архієрей єпархії. Для виконання судових функцій при ньому створювалась спеціальна установа – консисторія. Вищою інстанцією для духовного суду був Синод.
Деякі судові функції Петро І усе-таки залишив за адміністративними установами. Наприклад, суд по земельним справам здійснювала Вотчинна колегія, злочини проти фінансових прав держави – Камер-колегія. Запроваджені Петром І надворні та нижчі суди діяли під наглядом губернаторів і воєвод, тобто підкорялися адміністрації. Функції загальногромадянських судів надавалися губернаторам і воєводам. Катерина ІІ більш послідовно відокремила суд від адміністрації. Цікаво, що запроваджені нею судові органи були влаштовані за чітким становим принципом: окремі суди для дворян, міщан, державних селян. Справи панських селян підлягали вотчинній юрисдикції. Пізніше карними справами стали займатися Управи благочинства. Вищою інстанцією для всіх судових органів губернії стали дві палати – громадянського та карного суду. Найвищим судовим органом відтепер був Сенат, який зберігав судові функції до кінця свого існування.
Зявляються в даний період і спеціальні органи для боротьби з політичними злочинами – Преображенський приказ, згодом Таємна канцелярія. За Петра І створюється також і прокуратура. Він затвердив посаду генерал-прокурора в Сенаті й прокурорів при колегіях та надворних судах. Проте, лише за Катерини ІІ була створена більш-менш чітка й струнка система прокурорських органів, що охоплювала всі судові установи імперії.
Треба також сказати й про відносини церкви й держави. Мабуть, усім відомий церковний розкол XVII ст., повязаний з небажанням великої частини духівництва і мирського населення коритися уніфікації церковних канонів, яка сприяла абсолютизації монаршої влади та ліквідації останніх залишків феодальної роздробленості. Він добре показав звязок релігії й політики, церкви та держави.
Петро І, будуючи російський абсолютизм, прагнув цілковитої влади держави над церквою. Він створює спеціальну духовну колегію, Синод, яка підпорядковувалась державі. Після смерті останнього патріарха Адріана фактичним головою церкви і помазанником божим стає цар. При Катерині ІІ церковне майно було відібране на користь казни, церковні ієрархи посаджені на державне жалування, для керування церковними землями створювалась Колегія економії, а відповідні селяни відтоді називались економічними.

Список використаної літератури:


1. “История отечественного государства и права. Часть І”. Під ред. О.И.Чистякова; на рос. мові, М.:БЕК, 1999 р.
2. Н.И.Павленко “Петр І и его время”, 2-е вид., М.:Просвіта, 1989 р. Безкоштовно скачати реферат "Державний лад Росії XVII-XVIII ст" в повному обсязі