Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
(В. Симоненко)

Письменники - виразники поетичної душi свого народу. Ним був i Василь Симоненко, що навiчно зостався молодим заспiвувачем поезiї другого повоєнного десятилiття.

У його поезiї "Лебедi материнства" стiкаються воєдино фантазiя казки i щира правда серця. У цiй поезiї ми нiби чуємо голос поета, перевтiленого в чарiвника. Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного, прекрасного:

Загляда в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Далi прибулець з казки, доторкнувшись колискової вервечки, оповиває добрим чаром матiр над колискою i сам розчиняється у зворушливому материнському голосi й серцi. I ми чуємо вже голос матерi:

Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.

Материнськi наспiви-побажання наповнюють "золотим сузiр'ям", теплотою i ласкою душу дитини. Вiд них легко дихається i добре зростається малятi. Нiби сама земля посилає свої добрi сили оберiгати дитя вiд зла, щоб виросло воно на славу i на добро рiднiй землi.

Образ жiнки-матерi бачиться Василю Симоненковi в неподiльнiй єдностi з образом матерi-Батькiвщини. Обидвi матерi стоять на чатах бiля колиски дитини, оберiгаючи її спокiй, навчаючи доброти й мудростi життя.

Спершу до сина промовляє матiр по кровi. Вiд лагiдно-нiжних слiв її пiснi-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашнiй свiтанок, прийдешня юнiсть сина, молодецькi стежки "у сади зеленi" стають перед очима неньки:

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанi тривоги.

З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає вiд iнтимних вимiрiв людської духовностi - до морально-соцiальних, суспiльно-полiтичних:

Можеш вибирати друзiв i дружину
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Так висловила мати над колискою свiй заповiт синовi. На цiй вершинi думки вiдчуваються новi перевтiлення: голосом матерi, словами величними й простими промовляє сама рiдна земля, велика мати Батькiвщина i вiдкриває глибоку iстину людської дружби, любовi, братерства, з яких виростає священне почуття патрiотизму. Почуття, яке дається людинi як найдорожчий скарб, як саме життя.

У заключному акордi знову промовляє мати: чи то повторює заповiтне, чи ще раз нагадує вже дорослому синовi, благословляючи в дорогу:

Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Отже, в цiй поезiї родиннi почуття невiд'ємнi вiд почуттiв громадянських - мати мрiє виховати не тiльки доброго сина, а й громадянина -патрiота.