Євген Гуцало у своїх новелах, повістях і романах змалював багато персонажів дітей, які чарують читачів неповторністю характерів, чистотою своїх почувань і помислів. На противагу цій чистоті письменник викриває і вади у серці та поведінці деяких героїв, ніби пропонуючи нам самим замислитися і дати їм власну оцінку.

Непрості морально-етичні проблеми порушує Є. Гуцало в оповіданні "Сім'я дикої качки". Ми знайомимося з його героями Тосею та Юрком і довідуємося, що вони встигли вже кілька разів посваритися й помиритися. Вже це підказує нам, що у кожного з них - свій характер, своя позиція та свій погляд на життєві ситуації. Тося прагне товаришувати з Юрком: "Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівне світло його знань, що вона за якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей". Дівчинка змальована допитливою, щирою, вона хоче пізнати світ, відкрити для себе нове.

Юрко ж, навпаки, бере від світу лише те, що вдовольняє його забаганки, він не розуміє поведінки дівчинки з чистою душею. Письменник засуджує самовпевненість хлопця ("Мене ніхто не обдурив іще й не обдурить"), брехливість та прагнення викликати заздрість інших. Ми переконуємося, наскільки морально зруйнований внутрішній світ Юрка. Ця руйнація виливається у його поведінку, коли він забрав з лісу каченят дикої качки і навіть не подумав, що каченята без матері можуть загинути. Так воно і сталося. Діти перестали товаришувати з Юрком, але він не хоче визнавати своєї провини і удає, начебто це "він не захотів з ними знатися".

Душа сповнюється презирства до Юрка, але у кінці твору ми раптом розуміємо, що не все ще загублене для нього: "І поки їхав у машині, то тільки про те й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона! І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б..."