"Прекрасні студенти! Вірю в Україну, дивлячись на них!" - таку лаконічну, але точну оцінку випускникам Києво-Могилянської академії дав професор Мюнхенського університету Роланд Піч. Тим самим він відзначив не тільки високий клас спеціалістів університетського рівня, а й найвищу якість навчання в уславленому навчальному закладі.

Освітянські традиції були закладені ще на початку XVII століття, коли Київська братська школа розпочала свою діяльність, розташувавшись на дарованій Галшкою Гулевичівною землі. Це трапилося 15 жовтня 1615 року, і саме монастир на цій землі став першим помешканням майбутньої Києво-Могилянської академії.

Велику підтримку Київська братська школа одержала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного, який вступив до Київського братства з усім Військом. Таким чином, братство й школа дістають могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема освіту і науку.

У 1631 році у Києві виникає ще одна школа - Лаврська, заснована архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою. Об'єднавшись з Київською братською школою у вересні 1632 року, вона дістає назву Братської, або Київської, колегії, а керівником її стає Петро Могила, який заповів Колегії великі кошти - від срібного посуду до декількох сіл і величезної бібліотеки. Хоч вищі науки викладалися в академії латиною, проте руська, або українська літературна (книжна), мова з часом завойовує дедалі більший простір. Нею писали вірші, літописи, трактати, листи, акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

Згодом зростав інтерес до європейських мов, а от на українську ведеться наступ з метою її знищення: академії спочатку "рекомендується", а потім канцелярією Петра І суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою).

Розквіт закладу припадає на кінець XVII - початок XVIII століття, Особливо під час патронату над Київською академією гетьмана І. Мазепи (відтоді її деколи називали ще й Могилянсько-Мазепинською). Історія академії цього часу уславилася іменами Стефана Яворського, Іларіона Мигури, Гавриїла Бужинського; у 1704-1705 роках тут викладає поетику Феофан Прокопович.

Новий етап розвитку академії фіксується з 1731 року: розширюється навчальний курс, вводиться клас лінгвістики, зростає кількість студентів, серед яких була молодь усіх станів і національностей.

У другій половині XVIII ст. академія поступово перетворюється на становий духовний навчальний заклад, а вже 1817 року, за розпорядженням уряду, указом Синоду академію було закрито...

Києво-Могилянська академія знову відродилася у рік здобуття незалежності України: з 1991 року вона, оновлена, знов дає знання молодому поколінню українців, одержавши статус Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні цей вищий навчальний заклад відповідає потребам та вимогам духовного життя українців у період суспільно-політичних змін, започаткувавши освітянську політику нового зразка в Україні.

Тут нетрадиційне все: і система анонімного тестування при вступі, і навчальний рік, який складається з трьох частин (триместрів), і рейтингова система оцінювання знань, і навчання за індивідуальним плануванням тощо. В академії існує багато товариств, студій, клубів; є театр, братство, ансамбль, спортивні секції; активно працює Центр працевлаштування, Студентська колегія.

З особливою шаною ставляться всі - і викладачі, і студенти - до української мови, наслідуючи гідну традицію, засновників Києво-Могилянської академії. Рідною мовою викладаються всі предмети, проводяться різні заходи, мовного режиму додержують всі працівники навчального закладу. Мова - це зв'язок поколінь, це шлях від далекого минулого в майбутнє. І києво-могилянці доводять, що вони гідно крокують у це майбутнє.