Значну частину своєї творчості присвятив Борис Олійник темі матері, він створює щемливий і ніжний образ своєї матері, цей образ видається близьким усім читачам, нас не залишає байдужими те почуття щирої синівської любові та вдячності, яким сповнює автор свої поезії.

Читаючи поезії Бориса Олійника, я замислився, чому так багато в літературі написано про матерів, про батьків взагалі. Як на мене, це питання майже риторичне: всі ми різні, це зрозуміло, але кожен з дитинства пам'ятає тепло та турботу матерів, ця тема близька і зрозуміла усім. Іноді мені здається, що ми даремно забуваємо, що за кожною геніальною людиною, за всіма здобутками людства у науці, мистецтві тощо стоять матері, найчастіше — прості трудящі жінки із мудрими очима, без яких не було б не тільки усіх наших цивілізаційних здобутків, але й будь-якого духовного розвитку. Я згоден з думкою, що кожна людина творить себе сама, але свою особистість, світогляд, освітню базу вона створює на тому фундаменті, що він був закладений у ранньому дитинстві саме батьками. Любов до слова, до рідної землі дається нам у дитинстві через колискові пісні, які співає нам мати, через казки та ту турботу й ласку, яку вона нам дає.

І, напевне, не тільки усе вищезгадане зумовлює увагу до образу матері в літературі усіх часів та народів. Любов сина чи доньки до матері відображує любов до всього роду, безперервний зв'язок поколінь у межах нації, тож не можна любити народ, не шануючи своїх батьків, так само і любов до батьків неодмінно вливається у більшу ріку — у любов до народу.

Деякі поезії Бориса Олійника було покладено на музику, «Пісня про матір» — чи не найвідоміша поезія Бориса Олійника з тих, що потім стали піснями, звучить вона зовсім як народна. У поезії «Мати» в кількох простих словах поет висловлює усю свою повагу та шанування, розуміння того, як багато робить звичайна жінка, виховуючи дітей, для розвитку народу, людства взагалі:

Зупиніться, поети! Чекайте, не треба...
Мати вийшла на ґанок і дивиться в небо.
Мати дуже висока, древніша од космосу.
На плечі в неї райдуга гнеться коромислом.

Але поетичним шедевром по праву можна назвати «Пісню про матір», яка починається такими словами:

Посіяла людству літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.

Поет вводить до свого вірша діалог, який допомагає створити ще більшу атмосферу простоти та щирості, у якій діти та онуки спілкуються з матір'ю, вмовляючи її не йти. Так закінчується ця поезія:

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля.
Махнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Тема символічного безсмертя, яку піднімає Борис Олійник у цій поезії, розроблена по-новому: поет ніби нагадує читачам, що безсмертя можна досягти не тільки шедеврами мистецтва чи науковими відкриттями, але й добрими справами. Так, мати назавжди залишається безсмертною у своїх дітях, стаючи «замисленим полем на цілу планету, на всі покоління й віки».

Мені подобається «Пісня про матір» Бориса Олійника тим, що за зовнішньою простотою поетичної мови ховається глибокий зміст, який має без перебільшення загальнолюдське значення. Вірші поета вчать нас шанобливого ставлення до батьків, отже, і вшанування всього народу, що мислиться як безперервний зв'язок поколінь, що тягнеться крізь сторіччя...