Чи знайдеться у нас в Україні хоча б одна людина, яка не читала «Слово о полку Ігоревім»? Мабуть, що ні. Належить ця пам’ятка давньоукраїнській літературі XII ст. «Пісня про Роланда» зображує події VIII ст., але вперше була знайдена теж у XII ст., і належить до французького народного епосу. Перед нами — два факти з історії різних країн. Але вони мають однакову основу. Що ж об’єднує ці дві пам’ятки, що у них спільного, незважаючи на відстань у часі й у просторі?

Маю глибоке переконання, що подібні пам’ятки в різних народів з’являються не випадково. Здавалося б, несхожі народи, різні історичні події, але все-таки вони в чомусь подібні. У чому? Найперше, подібність їхня в тому, що вони присвячені уславленню ратних подвигів простого воїнства, які захищають свою землю. «Слово…» нам розповідає про Ігорів похід проти половців для захисту Руської землі. «Пісня» розповідає про похід Карла Великого на Іспанію, і народне казання пов’язало цей похід з патріотичною боротьбою французів (франків) проти нашестя на Європу арабів.

Але найбільш вражаюча подібність у цих творах — це головні історичні персонажі. У «Слові…» автор засуджує вчинок Ігоря за те, що він заради власної слави повів свою дружину у похід (хоча його й попереджали про неминучість поразки) замість того, щоб об’єднати зусилля всіх князів і виступити проти ворога однією могутньою силою. Тому Ігор і зазнав поразки.

«Пісня…» теж не оминула подібного факту. Провина Роланда полягала в тому, що він у своєму прагненні до власної слави й у своїй зарозумілості не захотів просити допомоги у Карла Великого, і це призвело до загибелі найкращих його воїнів.

На мою думку, поява таких творів має дві мети. Перша — це прославити мужність воїнів на полі бою, які гинули за рідну землю, незважаючи на пихаті амбіції вельможних ватажків. Бо сила будь-якого війська не стільки у майстерності воєначальника, стільки в особистих якостях воїна, який іде до бою за рідну землю. Друга — це застереження для зарозумілих і славолюбних майбутніх полководців: свою особисту славу ви можете здобувати на змаганнях і турнірах, У турботі про своє воїнство; коли ж мова йде про долю рідного краю, забудьте про власну славу, почесті, образу і зарозумілість заради спільної мети — захистити рідну землю від нашестя ворога.

Тож і не дивно, що маючи багато спільного в зображенні подій, ці твори схожі у найголовнішому — у прагненні авторів підняти дух простого воїнства, висловити повагу до їхньої мужності і застерегти воєначальників. Такі твори виникають не через бажання описати в художній формі перебіг війни чи якоїсь сутички, а через потребу застерегти не повторювати помилок минулого заради рідної землі. Вони виникають через потребу часу — нинішнього і майбутнього.