Із творів Олександра Довженка, із його фільмів та щоденникових записів доходимо висновку, що найбільше ця непересічна людина любила свій народ і правду, сувору і водночас героїчну правду життя.

У кіноповісті «Україна в огні» показано саме таку правду про страшні часи Другої світової війни на території України. Повість була заборонена, Довженка звинуватили в усіх «смертних гріхах», в тому числі в націоналізмі, викривленні дійсності тощо. Не так легко було митцеві не зламатися під тиском жорстоких, брудних і абсолютно безпідставних звинувачень. Але Олександр Довженко витримав усі життєві випробування.

Певно, він відчував у собі ту незламність духу, яку виявляв його народ протягом усієї своєї важкої і суперечливої історії, яку митець так майстерно і просто передав у кіноповісті «Україна в огні» та в інших творах про війну. «Рідна батьківська земля множила їх гнів і силу бойового запалу», — пише автор про героїзм народу у бою. Насправді, саме прагнення захистити свою землю, врятувати її від неволі піднімало мирних селян-хліборобів на боротьбу, боротьбу жорстоку і криваву, але справедливу, бо йшлося про життя народу, про загрозу його життю.

Із багатьох джерел, в тому числі історичних, дізнаємося ми про те, що героїзм народу, незламність його духу дивували ворога. Дуже важливі слова вкладає О. Довженко у вуста персонажа «України в огні» полковника німецької розвідки Ернста фон Краузе: «їх життєздатність і зневага до смерті безмежні. Так: не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. ...У цього народу є ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені, вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту...» Дивовижно, Олександр Довженко жодним чином не ідеалізує народ, проте як щиро він любить його, як болять митцю деякі вади народного характеру...

Олександр Довженко дотримувався тієї точки зору, що будь-які історичні події треба зображувати у творі через життя звичайних простих людей. Так, у центр твору поставив він родину Лавріна Запорожця. Саме прізвище є значущим: певно, ця, звичайно вигадана, родина уособлює весь український народ, запорозький рід. Звичайні селяни не вдалися до евакуації, не втекли, але мужньо лишилися захищати свою рідну землю. П'ятеро синів Лавріна Запорожця підуть на війну, дочка Олеся потрапить у німецький полон, мати родинні трагічно загине, Лаврін ні на мить не лишає думки про те, як допомогти народові, як наблизити перемогу.

Через зрадництво план його зривається, а сам Лаврін Запорожець потрапляє до концтабору. Другорядні персонажі також мають кожен свою долю, кожен робить свій власний вибір, свій внесок у справу всього народу, здійснює свій подвиг. Звичайно, трапляються серед персонажів, як і серед людей у житті, постаті не надто героїчні, але вражає почуття гідності і честі у селян — вони засуджують дезертирство, боягузтво, незважаючи на те, що це їхні односельці, а часом навіть сини чи брати... У цьому також сила народного духу: у жодних обставинах не втратити народної моралі, мудрості, людського обличчя, навіть перед лицем смерті не відмовитися від честі і гідності...

Читаючи про сильні і чисті образи селян із повісті «Україна в огні», ми напівсвідомо бачимо за цими образами тисячі і тисячі українців, що діяли так само або схоже, яких спіткали подібні долі у ці трагічні часи. І переймає справжній жах: скільки довелося пережити людям, як вони все це витерпіли... І переймає справжня гордість за свій народ, за його силу і незламну волю до життя, до перемоги, до волі — скільки довелося пережити людям, проте ж вони не зламалися!