Далека i глибока iсторiя нашого народу. Сивиною i забуттям вкритi однi її сторiнки, славою i звитягою - iншi. Але кожна з цих сторiнок обов'язково є невiд'ємною часткою великої iсторiї хлiба, iсторiї, що знайомить нас з мистецтвом його сiяти, вирощувати, косити, молотити, пекти. Чи не замислювались ви, чому мiж далекими за лексичним значенням словами "життя" i "жито" такий близький зв'язок? А справа в тому, що саме в такий спосiб нашi предки воздали заслужену хвалу житовi-годувальнику, хлiбу, без якого справдi майже не можливе життя людське.

I здається менi, що природою хлiбна зернина створена з таким самим високим натхненням, "у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею i на саму людину" (В.Яворiвський). Ось тому з прадавних часiв наш народ цiнує понад усе хлiб, сiль i честь. Дуже вдало дав цьому пояснення Д.Прилюк: "Хлiб - то багатство, достаток, сiль - то гостиннiсть i щедрiсть, а честь - то людська гiднiсть, за яку предки нашi стояли, навiть не маючи шматка хлiба, анi дрiбка солi".

Споконвiку хлiб вважався виявом мудростi народної, бо в ньому - злиття душевних i фiзичних сил, надiй, умiнь, сподiвань. Звiдси таке святе ставлення до нього як до мiрила добробуту, правди, чесностi. Звiдси таке поетичне ставлення до нього й митцiв художньої лiтератури. Дуже багато письменникiв i поетiв писали про хлiб, возвеличували i вшановували його. Серед них - Борис Олiйник та Iван Драч, Леонiд Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько i багато iнших.

Лоскiтно i приємно, тепло й затишно стає на душi i в серцi, коли читаєш "Етюд про хлiб" Iвана Драча. Не патетичнi, сповненi урочистостi, звучать у творi слова про хлiб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обiгрiває i дає життя людинi й оселi. Пiдтверджують цю думку рядочки:

I зачарується бiлена хата
З сонця пахучого на столi.

Були часи, коли хлiб був для людини i "сонцем пахучим", i маревом, i надiєю, i єдиним засобом вижити. Прослiдкувати це можемо у драмi Миколи Кулiша "97". Всi цiнностi земнi, навiть церковнi коштовностi вирiшено було обмiняти на хлiб, щоб у грiзнi голодоморнi тридцятi вибороти собi право пiд сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречностi такого вчинку представникiв нової влади, але безумовним є одне: людина i хлiб - єдинi.

I невипадково в життi є так, що не тiльки хлiб дає людинi життя, а й людина - хлiбу. Чiтко проводить цю думку в своєму творi "Хлiб" Леонiд Первомайський. З перших рядкiв поринаємо ми в чудодiйну красу хлiбного поля, що "...росою зросилось, i зерном сколосилось, i дiждалось нового врожаю". Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатськiй могилi, кожна грудочка землi його кров'ю полита. Скiльки життiв вмiстилось у такому великому i такому маленькому словi "хлiб"! Скiльки вкладено в нього енергiї, думок, мудростi, чесностi й одержимостi! Влучно про це сказав Борис Олiйник у вiршi "В оборону хлiба":

Нас кликав хлiб на добре, чесне дiло
До братнього, трудящого коша,
Ми в нiм шануємо не тiльки тiло,
У нiм народна свiтиться душа.

Ця "народна душа" складає пошану звичайнiй паляницi у багатьох своїх обрядах i звичаях, у рiзних жанрах усної народної творчостi. Тож хай продовжується життя, буяють весни i хурделять зими, для людини завжди залишаються святими слова: "Хлiб - всьому голова".