Подією у вітчизняній та, зрештою, і світовій медієвістиці по праву можна вважати нове видання творів Івана Величковського, видатного майстра слова, чия творчість є знаковим явищем у становленні українського поетичного мислення кінця XVII – початку XVIII століття.

До упорядкованого Валерієм Шевчуком доробку старожитнього письменника включені панегірики, збірки "Зегар з полузегарком.", "Млеко.", а також обидва рукописні зшитки. Останні об'єднано назвою "Книжиця Івана Величковського", а вся поетична спадщина одного з найяскравіших представників стилю бароко в українській літературі, на відміну від попереднього видання 1972 року, номінується як "Повне зібрання творів" митця.

Валерій Шевчук на підставі розміщеної на берегах "Вінців" "неясної позначки" "Ясмен" [2, 20] доводить їхню приналежність перу митрополита Варлаама Ясинського. Науковець таким чином вступає в полеміку з В.Крекотнем та В Колосовою, на думку яких першооригіналами є саме тексти рукописного зшитка Івана Величковського. І хоча вони дублюються в усіх прижиттєвих виданнях "Вінців", приписуваних Варлааму Ясинському (деякі з них приписуються також Дмитру Тупталу та Гавриїлу Домецькому)" [3, 20], проте списками з друкованих видань вважати їх, на наш погляд, не можна.

Дослідження "Вінців" дало підстави стверджувати – при композиційній викінченості кожного зокрема – загальну їхню неструктурованість. Так, за "Вінцями" Ісусу Христу надванадцять свят, ангельським силам, Святій Варварі, Святому Миколаю, Святому Іоану Предтечі слідує "Вінець страстям Христовим". Проте щодо місця розташування "Вінців", присвячених великомучениці Варварі, не виникає сумнівів.

Розлога назва твору відповідає києворуській житійній традиції, згідно з якою ім'я головного героя (в даному випадку – Варвара) містить не лише титул ("cвята"), а й непряму характеристику мучениці ("от молитв к ней о крайнем доброи смерти дар?"). Таке семантичне поле імені передбачає як безпосередню його сакралізацію та "обожнення самого святого" [5, 118], так і встановлення "містичних зв'язків між ним і конкретною спільнотою" [5, 118], адже звернення у молитві до Варвари – запорука спокійного відходу від земного життя.

Використання у духовному вірші імені Святої – свідоцтво її беззаперечної чистоти й непорочності, доказ її чудодійних можливостей. Так само, як і в агіографічному творі, великомучениця майже позбавлена рис звичайної людини, натомість вона перетворюється у носія "абсолютно-сакрального" [6, 63]. Така близькість і розраховує на зближення з Богом:
В высокой вер? ради красоты т?лесной
храненная, ближайша красотЪ небесной. [7, 97]

Наслідуючи агіографічну фабулу, Іван Величковський розгортає сюжет в одномірному просторі, в якому "реальні географічні й історичні образні елементи втрачають свою первинну семантику і набувають нового, умовного змісту" [8, 17]. Розповідаючи про родовід великомучениці ("Варваром родителем рожденная д?во"), прийняття нею християнства ("св?т троичный вождел?вша сердцем чистым зр?ти"), Іван Величковський закладає обов'язковий конфесійний конфлікт, розв'язання якого утвердить ідею твору – перемогу над язичництвом в уособленні Діоскура й уславлення Християнства.