Як людина, повна енергії, сили і завзяття, П. Тичина (романтик за своїми переконаннями), жив під безліччю вражень, переживань, уявлень. Часто натхнення приносило як радісні, так і сумні рядки, часто не зрозумілі пересічному читачеві. Поезія «О люба Інно...» — результат внутрішнього розладу, порожнечі після розриву з коханою.

З біографії письменника ми знаємо, що в ранній юності він закохався одночасно у двох сестер, двох красунь з родини Коновалів, які мешкали у Чернігові, — Поліну та Інну. Охоплений інтимними переживаннями, поет все ж надавав перевагу Поліні, але та не відповідала йому взаємністю. Нерозділене кохання стало великим потрясінням. У душі поета злилися воєдино радощі й туга особистого життя.

І, можливо, саме в цей момент він побачив дівчину, яка нагадала йому Поліну. Зустріч викликала спогади, що потім лягли на папері в образах. Таких образів три. Перший — ліричне «я» поета. Одним коротким словом автор характеризує стан своєї душі — «сам». Інші два образи — Вікно і Сніги. Як розуміти сутність образів, переданих називними реченнями?

З поняттям «вікно» пов'язаний цілий ряд асоціацій. Вікно — проєм у будівлі, через який до хати потрапляє світло; засіб єднання людини зі світом; образ, що асоціюється з розлукою (проводжаючи когось, ми дивимося у вікно). Сніги (слово образ повторюється у першій строфі аж чотири рази) — це символ холоду на душі, викликаного нещасливим коханням.

Привертають увагу і викликають певні асоціації неологізми, використані автором з метою якомога точніше передати чистоту, неповторність, щирість першого кохання: дитинно, злотоцінно. Питальне речення — Любив? — дещо насторожує. Можливо, не було справжнім, існувало лише у мріях? Як і все на світі, кохання поета швидкоплинно минуло і знову «сніги, сніги, сніги...».