Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» відкрила низку «світлоносних книг». Образ сонячних кларнетів — це і символ вічно юної природи, і втілення прагнень до всього сонячного, радісного, життєдайного. Павло Тичина у творах висловлює мрію про щасливе життя. І навіть бачачи людське лихо, не сумував, не впадав у розпач, бо ніколи не покидала його віра в перемогу світлого, прекрасного.

До збірки «Сонячні кларнети» ввійшло 44 поезії, які умовно можна поділити на три тематичні групи. До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це поезії «Гаї шумлять», «О панно Інно...», «Сонце» та багато інших, які вражають красою образів і почуттів. Оптимістичне сприйняття світу й очікування чогось нового, незнайомого притаманні поезії «Там тополі у полі»:
Йду в простори я, чулий, тривожний
(Гасне день, облітає, мов мак).
В моїм серці і бурі, і грози,
Й рокотання — ридання бандур...

Тихою зажурою віє від поезії «Ой не крийся, природо...» Вона полонить читачів тим, що малюнок осіннього завмирання та згасання природи не викликає розпачу. Як змінюється погода восени, так змінюється настрій ліричного героя. Він то сумний, то веселий. У образі «засміялось сонце у тузі» відчуваються бадьорі нотки: як би не плакали сичі, весна знову прийде, шумітимуть зливи, а потім сяятиме сонце.

Друга група поезій — народне горе, яке принесла народу Перша світова війна. Поет засуджує людиновбивство, застерігає людей:
На чужині десь ген-ген
Без хреста: ворон...
Будьте прокляті з війною! —
Вороний вітер...

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Закінчується збірка поемою «Золотий гомін», твором, у якому поєднуються і ілюзії, і відчуття класового розколу. Поет вірить у соціальне і національне визволення України.
Я — невгасимий Огонь
Прекрасний, Одвічний Дух.
Вітай же нас ти із сонцем, голубами,
О дужий народ!

Справедливі слова Б. Якубського про збірку «Сонячні кларнети»: «Ця чудова книжка була й залишається подією в історії українського письменства... Лірика цієї книжки — щире золото...»