Можна, звичайно, розглядати образи твору традицiйно, даючи їм вичерпну характеристику i подiляючи на позитивних i негативних. А я б хотiла розглянути образи з твору "Iнститутка" Марка Вовчка як проблему боротьби Добра i Зла в людському життi.

Звернiмо увагу на такий факт: у повiстi "Iнститутка" немає жодного образу, який би можна було характеризувати як такий, що дає пiдстави стверджувати, наскiльки складна людина, що в нiй самiй вiдбувається якась боротьба мiж добрим i злим (а це бiльш характерно для людського життя).

Усi герої iз самого початку є носiями тiєї чи iншої моральної цiнностi. Вiзьмiмо iнститутку: навiть з дуже великим напруженням ми не зможемо знайти бодай однiєї позитивної риси в її характерi. Або Устина: як не вчитуйся в рядки твору, аж нiяк не знайдеш чогось негативного в її поведiнцi, мовi. Тож Марко Вовчок iз самого початку свого задуму написати таку повiсть уявляла для себе контрастнiсть проти-ставлення Добра i Зла, доводячи це до максимального вираження.

Вiд народження Устина була веселою, життєрадiсною. Чи не найголовнiша риса Устини - це її глибокий розум, який найперше виявляється у здатностi дуже швидко розбиратися в людях, оцiнювати їх. Виховання Устини, що грунтується на здоровiй народнiй моралi, було набагато благороднiшим за виховання панянки, що навчалася в iнститутi шляхетних дiвиць. "...Чого там панночки нашої не навчено! А найбiльш, бачця, людей туманити!"

Iнститутка зовсiм iнша. Жiночнiсть - якiсть, якої дуже прагне iнститут -ка, i на це було спрямоване її виховання. Це було для неї своєрiдним товаром. I цей товар вона мала вигiдно продати, тобто вигiдно вийти замiж. Жiночнiсть Устини - вроджена. Вона - у її душевнiй добротi, м'якостi характеру, у прихильному, уважному ставленнi до людей, умiннi радiти всьому доброму, що зустрiчається в життi.

Приховане протиставлення Устини й iнститутки (як носiїв Добра i Зла) найкраще видно в такому епiзодi: "сiла панночка зачiсуватись... Лишенько ж моє! Легше б жару червоного у руки набрала, як менi довелось туманiти коло її русої коси!.. I така, i отака, i геть - прiч пiшла, i знов сюди поступай: i пхати мене, i наскакувати на мене - аж я злякалась!.. Я в дверi, а вона за мною в сад: "Я тебе на шматки розiрву! Задушу тебе, гадино!" Оглянусь я на неї, - страшна така зробилась, що в мене ноги захитались. Вона мене як схопить за шию обi-руч!.. Руки холоднi, як гадюки. Хочу кричати, - дух менi захопило, так i рухнула коло яблунi, та вже од холодної води прокинулась. Дивлюсь - дiвчата коло мене скупчились, бiлi усi, як крейда".

Егоїзм iнститутки розкривається поступово. Спочатку вiн виявився у ставленнi до крiпакiв. Щоправда, спершу, знущаючись над дiвчатами-крiпачками, вона нiяковiла, навiть червонiла. Але швидко перестала соромитися таких вчинкiв. Устина дивується, як iнститутка "охи-жiла", яке "страшне у неї зробилося те личко гожеє!" Поведiнку iнститутки можна краще зрозумiти, врахувавши, що сильно розвину тий егоїзм межує iз жорстокiстю, бо людина зосереджується на собi, втрачає здатнiсть розумiти iнших людей, вона стає байдужою до страждань iнших - аби їй було добре. Тож можна стверджувати, що вчинками iнститутки керує сповiдуване нею Зло.

В образах Назара i Прокопа письменниця показала селян-українцiв, якi нiби уособили незалежний, вiльнолюбний дух свого народу. Так, вони потрапили в крiпацтво i змушенi служити панам. Але у них надто розвинене почуття власної гiдностi. Вони надто розумнi, надто життєлюбнi, щоб змиритися з рабським iснуванням.

Вiльнолюбство та людську гiднiсть Прокопа виразно бачимо в його суперечцi з кухарем-москалем, який проповiдує покору та шанобливе ставлення до пана навiть тодi, коли той вибиває зуби. За вiльнолюбивий вчинок його вiддають у москалi, одна неволя змiнила iншу, можливо, ще важчу. Але Прокiп веселий з того, що цiною своєї солдатчини принiс Устинi, своїй дружинi, визволення з крiпацтва. У цьому - шляхетнiсть його натури i ще одне пiдтвердження, що ця людина знає: Бог - це любов.

В образi iнститутки, здається, зосередженi всi негативнi риси, якi тiльки можуть бути притаманнi людинi: крайнiй егоїзм та жорстокiсть поєднуються в нiй iз хитрiстю та пiдступним лицемiрством. Знайомство iз цим образом допомагає краще розпiзнавати Зло в людинi. Це дуже важливо, бо Зло вмiє маскуватись. Що точнiше розпiзнаватимемо зло в собi та в iнших людях, що наполегливiше будемо прагнути подолати його, то сильнiше утверджуватиметься в життi Добро, i бiльше з'являтиметься шансiв бути гуманними у цей складний час.