Твір за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море». У передмісті Гавани, в рибальському селищі Кохімарі, встановлено погрудц з таким написом: «Ернест Хемінгуей. Автор «Старого і моря». Так вдячні рибалки, з якими письменник часто зустрічався і риси яких втілив в образі свого героя Сантьяго, висловили своє захоплення суворою правдивістю, життєвістю літера турного твору Хемінгуея. Старий рибалка Сантьяго - людина, що прожила нелегке життя. «Геть усе в ньому було старе, крім очей - вони мали колір моря і блищали весело і непереможно» Як і його одяг, його вітрило було «полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли скидалося на прапор безнадійної поразки». «Долоні старого були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий - усі старі, як борозди на пересохлій землі».

У Сантьяго не було сім’ї. Здавалося, що він зовсім самотній. Та насправді ц не так. У старого є вірний друг - хлопчик Маноліно, який доглядає Сантьяго, годує його, носить його снасті. Хлопчик розуміє, що він багато чого може навчитися від старого: «Ти можеш навчити мене всього на світі». А ще у Сантьяго є чудові сни про левів, що приходять у сновидіння з його юності і змушують згадати молодість, подорож до Африки. У тих снах старий стає знову молодим і дужим. Вісімдесят чотири дні старий повертається додому ні з чим, мабуть, від ньД го відвернулося щастя. Так принаймні вважають батьки Маноліно. Вони називають старого безталанним і змушують хлопця перейти від старого на інший човен. Аж на вісімдесят п’ятий день зусилля старого були винагороджені. Завдяки майстерності і спритності йому вдається впіймати величезного марліна. «Жилка потихеньку сіпалась у нього між пальцями і старий радів з того, та раптом відчув, як вона напружилась від величезної, просто таки неймовірної ваги». Сантьяго заходився смикати жилку, перехоплюючи її то однією, то другою рукою і до краю напружуючи м’язи всього тіла. Та ніщо не допомагало. Риба неухильно тягла рибалку з його човном вперед, у відкрите море.

Три дні бореться старий з велетенською морською рибою. Сантьяго, ще не бачивши рибу, розмовляє з нею, немов з розумною істотою:

«Рибо, поки я живий, я тебе не покину. Та й вона мене, мабуть, не покине…»
«Усе, що здужає вона, здужаю і я».

Коли ж риба випливла, вона вразила навіть такого досвідченого рибалку, як Сантьяго. «Вона випливала довго, наче їй кінця-краю не було, і з боків її струменіла вода. Рибина виблискувала проти сонця, голова й спина в неї були темно-фіолетові, а широкі смуги на боках видавалися в сонячному промінні блідо-бузковими». Вона була фунтів на два довша за човен Сантьяго. Старий називає рибу благородною, прекрасною, проте мусить убити її задля того, щоб вижити. Йому було шкода цю велику рибину, яка вже так довго сидить на гачку, тягне човен і не має чого їсти. «…Та хоч він і співчував рибині, проте йото ні на мить не полишав твердий намір убити. «Це ж скільки людей вона нагодує», - подумав старий». У цій боротьбі риба і рибалка перебувають у рівних умовах. І все ж старий, хоч зовсім знесилений, перемагає. А потім він мужньо боронить 5 від акул, які, зачувши запах риб’ячої крові, стали кружляти навколо човна. Спочатку з’явилася одна акула. Старий убив її, але втратив при цьому іарпун. Потім акули стали наскакувати цілими зграями. Сантьяго відбивав від них свою рибину спочатку ножем, потім румпелем. Та йому поталанило привезти додому хоча б частину риби, акули пожерли марліна. Старий притят до берега лише величезний обгризений скелет, який згодом з повагою роздивлялися селищні рибалки, вимірюючи кістяк довгою мотузкою. «Вони здолали мене, Маноліне, - сказав старий своєму юному прутові. - Таки здолали». На що хлопчик мудро заперечив:

«Не вона ж вас здолала. Не риба».

То що ж це було - перемога чи поразка? Звичайно, перемога. Перемога людського духу, витривалості, мужності. Бо, як сказав старий Сантьяго, розмовляючи сам із собою у відкритому морі: «Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна».