"Дійсно сучасною поезією буде та поезія, що виразить те нове, чим ми живемо сьогодні... Потрібно не тільки виразити нове, але і знайти форми для його вираження", - писав В. Брюсов, найбільший знавець і поціновувач світової поезії, у статті "Учора, сьогодні і завтра російської поезії".

Таким дійсно сучасним поетом, поетом-новатором і був Володимир Маяковський. Його творчість - це художній літопис історії народу в період найбільших революційних потрясінь.

Приєднавшись до футуристів, він опублікував свій перший вірш ("Ніч") у збірнику футуристів "Ляпас суспільному смаку".

Пошуками нових поетичних форм ранній Маяковський зближається з футуристами Д. Бурлюком і з великим винахідником слів В. Хлєбніковим. Маяковському імпонував творчий підхід Хлєбнікова до поетичного слова. Під його впливом він вводить у вірші неологізми, звертається до звукового інструментування, до вільного синтаксису, Проте між Маяковським і його "учителями" відразу відчувався помітний розрив. Футуристи проголошували чисто естетичний бунт, що знаходився, власне кажучи, у межах того ж декадансу, проти якого вони виступали. Для Маяковського поезія надихалася прагненням створити нове мистецтво. Футуристи виступали під прапором аполітичності мистецтва. Маяковський у всю свою діяльність уніс кипучу пристрасть, пафос протесту проти ненависного порядку життя, високу громадянськість. У статті "Без білих прапорів" (1914) Маяковський писав: "Нам слово потрібне для життя. Ми не визнаємо некорисного мистецтва". Кращі вірші Маяковського відрізняються стислістю, динамічністю і глибиною думки:

Вы Думаєте, это бредит малярия?
Это было,
было в Одессе.
"Приду в четыре", - сказала Мария.
Восемь.
Девять.
Десять.

Маяковський ввійшов у поезію як новатор віршування. Виразність його лірики зростала багато в чому завдяки його експериментам у віршуванні. Він змінив традиційну силабо-тонічну систему віршування і створив новий - тонічний вірш, де кожне слово було чітко виділене. Графічно це виразилося в заміні "стовпчика" "сходинками".

Маяковський звертається до живої практики російської народної поезії у використанні тонічної системи, заснованої на визначеному чергуванні ударних складів при довільній кількості ненаголошених. От приклад з поеми "Хмарина в штанах":

Как вы смеете называться поэтом
и, серенький, чирикать, как перепел!
Сегодня надо кастетом
кроиться миру в черепе!

Якщо перевести цю строфу на традиційний чотиривірш, то третій, четвертий і п'ятий рядки ритмічно утворять єдиний рядок.

З ім'ям Маяковського зв'язане новаторство в області віршованої рими. Його рима завжди свіжа і незвичайна. Поет відкинув умовність однорідних сполучень (жіночої з жіночою, дактилічної з дактилічною). Він широко використовує неточну, асонансну і приблизні рими. Наприклад: "голубо - любовь", "тоска - в очках", "спанья - коньяк". Особливо багато зроблено Маяковським для збагачення поезії складеними римами. Вони різноманітні: "ад тая - проклятая", "бумаги я - магия", "груба как - рубака", "ноги как - ложка". У статті "Як робити вірші" Маяковський писав: "Я завжди ставлю найхарактерніше слово в кінець рядка і здобуваю до нього риму щоб там не було". У тих випадках, коли поет домагається особливої значеннєвої підкресленості, він розкладає сполучення слів на складові частини й окремо заримовує кожну з них. Наприклад, ім'я і прізвище:

Европа.
Город.
Глаза домишами шарили.
В глаза
разноцветные капли.
На столбах, на версту,
на миллионы ладов: -
Чарли Чаплин!!!

Новаторство Маяковського пов'язане з традиціями російської класики. Ще Пушкін писав про стандартність римування: "Рифм в русском языке слишком мало. Одна вызывает другую. Пламень неминуемо тащит за собой камень. Из-за чувства выглядывает непременно искусство..." Маяковський творчо продовжив кращі традиції російської поезії, він відкрив нові шляхи розвитку рими, показав необмежені можливості вірша.

Євген Євтушенко у вірші "Глибина" розповідає, як з пароплава на Ангарі він бачив дно ріки, незважаючи на величезну глибину. Такою чистою була вода. От так і поезія має бути

с неизмеримой глубиною
и с каждым камешком
насквозь!