Як на мене, не варто розставляти проблеми сучасної сім'ї в порядку зменшення - збільшення "небезпечності". Все те, про що йтиме розмова, може поставити шлюб під загрозу. Це шкідливі звички - вживання алкоголю, тютюну, наркотиків. Це відсутність спілкування й загальних інтересів у членів сім'ї, коли співіснування зводиться до спільних дітей та бюджету. Це загроза розлучення, коли двоє не можуть, а то й просто не хочуть шукати спільну мову, або співжиття без реєстрації шлюбу, при якому жінка має ризикувати всім, не маючи ніяких прав і гарантій на майбутнє.

Це небажані діти, які перетворюються на тягар для батьків, а виховання - на змушену данину непотрібній маленькій людині. А то й простіше й прозаїчніше- аборти як можливість улаштувати свою "щасливу долю" за рахунок життя власної дитини. Це порушення подружньої вірності, коли хтось із двох вважає хвилинний потяг важливішим від урочистої шлюбної клятви. Що ж казати? Анархія руйнує. Порятувати подружжя можуть відповідальність, воля, послідовність, а не налаштованість виключно на позитивні емоції й насолоди.

Як же зберегти сім'ю від руйнування? Вибирати шлюбного партнера, для якого здоров'я с справжнім пріоритетом у житті. Пізнаючи людину в процесі побачень, перевіряти перш за все спільність ваших із нею інтересів, цінностей і цілей, починаючи від ставлення до якихось культурних явищ (спільність художніх смаків), до релігійної приналежності. "Ні!" розлученню варто казати ще до того, як ви утворили сім'ю; просто поставити вірність дружині принципом вашого існування.

Це буде можливо тоді, коли дружина буде постійно прагнути вдовольняти ваші потреби у визнанні, довірі, глибоких взаєминах, дружбі, підтримці в складних ситуаціях, а ви будете робити це для неї. А все перераховане походить від спілкування, якому двоє приділяють серйозну увагу, час і місце. Тільки таке спілкування дозволить відносинам розвиватися й поглиблюватись, а не вироджуватись у суцільну байдужість до потреб іншого та й до самої його особи. Таке спілкування можливе в родині, створеній за вільним рішенням двох поєднати свої життя, а не примхою чи примусом - тиском батьків, друзів чи бажанням не бути самотнім або не відставати від інших.