Часто у розмовах з друзями я чую думку, що наша справа - учитися, здобувати знання, якi стануть основою майбутньої справи. Полiтика ж - справа дорослих, їм засiдати в парламентi, кабiнетах, керувати державою. Особисто менi важко погодитись з такою позицiєю, бо я переконаний, що саме вiд нашої суспiльної свiдомостi залежить майбутнє України.

Хiба ми цього не вiдчуваємо? Хiба тi змiни у ставленнi до нас, молодих, з боку влади не доводять, наскiльки вагомою силою ми вважаємо ся? На початку дев'яностих до молодi, яка дозволила собi протестувати проти влади, придивлялися, вивчали з обережнiстю не тому, що розумiли, яку рушiйну силу вона має, а тому, що у тiєї ж влади спрацював iнстинкт самозбереження.

1994 року почали розумiти, яку важливу роль вона може вiдiграти у полiтичних процесах. 1998-го це розумiння сягнуло, на мiй погляд, пiку - молодь та молодiжнi iдеї намагалася використати чи не кожна полiтична сила, що претендувала на мiсця в парламентi. Та й самi молодi люди це зрозумiли, i деякi навiть стали депутатами, чого не могло бути у попереднiх скликаннях.

На президентських виборах молодь також показала свою високу полiтичну активнiсть: тодi як у парламентських виборах 1994 року брало участь лише 25 вiдсоткiв молодих людей, у виборах 1998-го на дiльницi прийшло вже бiльш як 50 вiдсоткiв, а пiд час президентських виборiв - аж 70. Думаю, саме це спонукало Президента переглянути державну молодiжну полiтику.

Чи не це - найкраще свiдчення вагомої ролi молодi в сучасному українському суспiльствi? Так, ми повиннi накопичувати знання сьогоднi за шкiльними партами, дбаючи про своє майбутнє. Але це майбутнє нерозривно пов'язане з майбутнiм нашої Батькiвщини; i тому говорити, що ми вчимося "для себе", менi здається, помилково.

Зараз iнколи у пресi я зустрiчаю припущення, що нам, молодим, важко буде пiднiмати економiку в третьому тисячолiттi: на перешкодi стануть занедбаний стан господарства, важкi екологiчнi умови, вiдсутнiсть нашого досвiду. Та, думаю, це не так. Молодь швидше пристосовується до наявних умов, бо не має вантажу минулого. I в мiру нашого просування до демократичної держави ця тенденцiя лише посилюватиметься.

Зрозумiло, що з часом, коли Україна шляхом незалежностi прийде до свого розквiту, iнтереси молодого поколiння потрохи вiдiйдуть вiд площини полiтичної до площини побутової. Це явище не нове, позаяк у полiтично стабiльнiй державi бiльшiсть не має схильностi до полiтики в її чистому виглядi, але має безлiч iнтересiв, пов'язаних з нею: робота, освiта, духовний розвиток.

"Хто має молодь - той має майбутнє", - говорили у давнину мудрi. Я знаю, що нашi руки готовi до перетворень, знання ми одержуємо надiйнi, в наших душах - чистий вогонь прогресивних змiн. Але б менi дуже хотiлося, щоб нашим гаслом стало слово "патрiотизм". Бо тiльки з любов'ю до своєї Вiтчизни, до її працелюбного народу, до неперевершеної краси її землi, одним словом, - з тим, що зветься хай гучним словом "патрiотизм", - тiльки з цим ми, сьогодняшнi старшокласники, повиннi зробити крок у третє тисячолiття до свого майбутнього.