Мова - то душа народна!
Ти постаєш в яснiй обновi,
Як пiсня линеш, рiдне слово,
ти наше диво калинове,
кохана, материнська мова!
(Д. Бiлоус)

Рiдна мова... Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, п'янкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його пам'ять, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i зав'язь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiв-ний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.

Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М. Рильського:

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно.
Полiть бур'ян. Чистiша вiд сльози вона хай буде!

Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.

Українська мова - це барвиста, запашна, нев'януча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-м'ятою. Вiдомий поет i композитор Юрiй Рибчинський iз захопленням говорить про мову:

Мова наша, мова -
Мова кольорова.
В нiй гроза травнева,
Й тиша вечорова...

Жодна країна свiту, мабуть, не дозволила б нiкому зневажувати, принижувати, визнавати другорядною свою мову.

Українська мова - це неоцiненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи iз поколiння в поколiння мудрiсть, славу, культуру i традицiї. Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць.

Калиновою, солов'їною називають українськi поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але, водночас, щиро, з синiвською любов'ю звеличує рiдну мову. Ось як В.Сосюра захоплюється мовою:

О мово рiдна!
Їй гаряче серце
Вiддав я недарма,
Без мови рiдної, юначе,
Й народу нашого нема.

Людина може володiти кiлькома мовами, залежно вiд її здiбностей, нахилiв i прагнень, але найкраще, найдосконалiше вона має володiти, звичайно, рiдною мовою. I це не тiльки тому, що цiєю мовою користується повсякденно, а й тому, що рiдна мова - це невiд'ємна частка Батькiвщини, голос народу й чарiвний iнструмент, на звуки якого вiдгукуються найтоншi, найнiжнiшi струни людської душi. З рiдною мовою мають зв'язок найдорожчi спогади про перше слово, вимовлене в дитинствi, почуте з маминих вуст, затишок батькiвської хати, веселий гомiн дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, пiд якою вперше зустрiвся з коханою людиною:

Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот.
I там, де звучить рiдне слово,
Живе український народ.

Мова народу - найкращий цвiт, що нiколи не в'яне, а вiчно живе, розвивається.

Одна українська приказка говорить: "Ласкавими словами i гадюк чарують". Тож бережiмо рiдну мову, шануймо i розвиваймо, дбаймо про її чистоту i красу, намагаймося говорити один одному лише добрi слова, тодi i свiт навколо стане кращим, добрiшим.