У щастя людського є рiвних два крила:
Троянди й виноград - красиве i корисне.
(М. Рильський, "Троянди й виноград")

Є такий стан людської душi, коли хочеться жити i жити, злетiти в небо, смiятися i спiвати, дарувати свою радiсть усiм, хто поряд. Таке почуття називають щастям. Але, мабуть, нiхто не може дати точного визначення цього поняття, як нiхто досi не визначив точно, що таке кохання.

Люди прагнуть бути щасливими i споконвiку намагаються зрозумiти, як цього досягти. Справа в тому, що щастя для кожного рiзне, в залежностi вiд особистостi людини, вiд її духовної сутностi, свiтогля ду тощо. А це, в свою чергу, залежить вiд виховання, оточення, умов життя i ще вiд багатьох чинникiв.

"Навчити людину бути щасливою не можна, - писав А. С. Макаренко, - але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна".

Г. Сковорода з ним, мабуть, не погодився б, вiн намагався вчити людей саме бути щасливими, але не такi вже протилежнi цi думки: мандрiвний фiлософ передбачав у досягненнi щастя момент самопiзнання i навiть самовиховання. У пiдгрунтi щастя, на його думку, лежать душевнiсть, сердечнiсть, простота, скромнiсть, але не приниженiсть, i - дуже важливо - вмiння розумiти власнi бажання i посiдати мiсце в життi, вiдповiдне внутрiшнiм здiбностям. Але останньому вчитись було важко, хоча iдея нiби проста. Не кожен здатен дивитись у власну душу.

"Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами; - писав вiн, - як риба в водi, так i ми у ньому, i воно бiля нас шукає нас самих. Нема його нiде вiд того, що воно скрiзь. Воно схоже до сонячного сяйва - вiдхили лише вхiд у душу свою".

Отже, у кожного з нас свої шляхи до щастя i своє його розумiння. Для одних - це матерiальний добробут. Для iнших особисте щастя нерозривне iз щастям усiєї Батькiвщини. Когось робить щасливим влада, улесливiсть пiдлеглих, грошi. А, наприклад, якийсь вчений сприймає пiдвищення, керiвну посаду як бiду - йому бiльше до душi тиха лабораторiя, де можна творити, а не витрачати час на адмiнiстрування.

Для Володьки Лободи ("Собор" О. Гончара") щастя - догодити начальству, а для Миколи Баглая святий обов'язок - зберiгти для нащадкiв собор неймовiрної краси.

Однi люди керуються в життi прислiв'ям "Покiрливе телятко двох маток ссе" i ладнi жити хоч у клiтцi, аби годували. Iншi, як соловей, не можуть спiвати в неволi.

Золотих не хочу лаврiв,
З ними славу не здобуду,
Бо як ними увiнчаюсь,
То поетом вже не буду. - говорить поет з "Давньої казки" Лесi Українки.

А он як казав про своє сповнене поневiрянь життя Василь Стус: "Це щастя: мати таку долю, як у мене... Чуюся добре, бо нiкому не зробив зла, бо дбав не тiльки про себе. I вiд того менi свiтло на душi".
Вбачали люди щастя i в боротьбi за iдеали. "Лише боротись - значить жить!" - таким було життєве кредо Каменяра.

Багато хто знаходить щастя у працi. Є навiть напiвжартiвливе прислiв'я приблизно такого змiсту: якщо людина хоче бути щасливою на мiсяць, їй треба закохатися, якщо на рiк - одружитися, а якщо на все життя - знайти роботу до душi.

Щасливий художник, що дивиться на щойностворене полотно. Щаслива швачка, яка милується чистотою лiнiй пошитої нею сукнi. Щаслива дiвчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на "вiдмiнно".

А яким незрiвняним щастям може бути кохання! Навiть iнколи не роздiлене (як у Франка або Лесi Українки), воно здатне надихати на подвиги i на творчiсть. Тут йдеться не про фiзiологiчну потребу - саме про духовне кохання, високе i чисте, за яке не треба червонiти.

Скiльки людей - стiльки й шляхiв до щастя...

А про яке щастя мрiю я сьогоднi? Поступити до iнституту, вивчитись, а потiм займатися справою, що менi подобається, а ще - мати справжнє кохання. Звiсно, i достаток у домi був би не зайвим, але це не головне. Я бiльше хочу мати вiрних друзiв. Хочу, щоб мене поважали. Щоб менше було горя на землi. Щоб свiтило сонце i зеленiли сади.

Що ще треба для щастя?