У кожного, мабуть, є свій час для того, щоб замислитися над сенсом життя і смерті. Світова філософія багато й мудро говорить про це. Але яскравіше й зрозуміліше про це завжди говорили письменники. Адже вони пізнали світ через людські долі. Таким є і І. Бунін. Багато з його оповідань закінчуються трагічно. Часом здається, що думка про конечність буття - провідна у його творчості. Та це не так. Придивімось до оповідань Буніна! Скільки свіжості, скільки захоплення кожною миттю життя в оповіданні "Антоновські яблука"! Життя, здоров'я - ось справжнє благо, - стверджує письменник.

Ця думка звучить навіть в оповіданні з сумною назвою "Епітафія": "...не тем ли хороша жизнь, что она пребывает в неустанном обновлении?" А в оповіданні "Господин из Сан-Франциско" проблема вічного зв'язку життя і смерті постає з усією філософською глибиною і разом із тим по-житейськи просто. Герой вважав завжди за міру цінності людини гроші, які й накопичував усе життя, не дуже переймаючись тим, що і його життя, і життя його дружини й дочки спливає.

Здається, за гроші можна придбати все, навіть здоров'я. Та ні. Життя не прощає зневаги, і саме тому герой помирає під час свого вдаваного тріумфу. Здається, доля іронічна до запізнілої жаги життя героїв, які не вірять у смерть. Саме тому все сталося так. Думка про сенс життя і місце смерті висловлена й у оповіданні "Чаша життя". Один із героїв Горизонтов впевнено формулює мету свого життя: "Крепко и заботливо держу в своих руках драгоценную чашу жизни".

Здається, він знає справжню відповідь і навіть про смерть не забуває: аби ще за життя мати можливість насолоджуватися ним сповна, заповідає свій кістяк по смерті Московському імператорському університету. Ні, він не збирається помирати, але пам'ятає про смерть. Щоправда, життя його - життя лише для себе. Та кожен живе як може. І в цій думці полягає глибокий гуманізм Буніна, художній світ якого поєднує вічну "жагу життя" й "відчуття смерті".