Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість - вміння сказати небагатьма словами про найглибші почуття, про найсокровенніше.

Так в одному з віршів "Молюсь окопному лучу", на перший погляд, лише змалювання гри сонячного промінця "на рукомойнике моем". Про душевний стан майже нічого не сказано, але "серце пополам" - найвиразніше говорить про напругу чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через сприйняття світу. І деталі промовляють краще за слова:

Бензина запах и сирени,
Насторожившийся покой...

А з цим пейзажем сторожке тривожне відчуття втрати:

Он снова тронул мои колени
Почти не дрогнувшей рукой.

З жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна обірваність кінцівок. У відповідь на пронизливе:

"Это все... Ах, нет, я забыла,
Я люблю вас, я вас любила
Еще тогда!" -

всього одна репліка - "Да". І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової - вміння передати тонкий нерв людських стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як у вірші "Вечером", де обійми коханого здаються штучними:

Так гладят кошек или птиц,
Так на наездниц смотрят стройных...

Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відстороненість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:

"Благослови же небеса -
Ты первый раз одна с любимым".

Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна річ - мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші "Сжала руки под темной вуалью" достовірна і трагічна історія кохання і втрати:

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка
Все, что было. Уйдешь я умру".
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: "Не стой на ветру".

За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров'я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата. Вороття немає. Отже, "поезія втрат" - це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття і уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів - ось особливість поезії ранньої Ахматової.