Пiсня i праця - великi двi сили.
Їм я до скону бажаю служить.
(I. Франко, "Пiсня i праця")

Дай працювать, працювать, працювати,
У працi сконать! -
благає рiдну землю I. Франко у вiршi "Земле моя, всеплодющая мати..."

Праця - це засiб iснування. Але якби вона зводилась до цього, навряд чи її хтось став оспiвувати. Насправдi праця - змiст i радiсть життя. Але щоб мати цю радiсть, кожен повинен знайти своє покликання, вiрно визначити роль у театрi життя (за визначенням Г. Сковороди), саме ту роль, що цiлком вiдповiдає натурi, коли нiби спецiально створено людину, щоб займатися саме цiєю справою, а не якоюсь iншою. А визначивши цю роль, слiд постiйно вдосконалюватися, бо навiть великий талант (не кажучи вже про звичайну обдарованiсть) може потьмянiти вiд бездiяльностi, самозаспокоєностi та лiнi. Натхненна праця робить людину творцем, як старанне оброблення перетворює алмаз на сяючий дiамант.

Саме така праця робить життя людини повним i змiстовним.

Праця дала до життя мнi принаду,
Цiль дала, щоб в манiвцях не заблукав. - пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця".

Смiлива думка, смiлива мрiя i працьовитi руки створюють усi матерiальнi i духовнi цiнностi. Про це ми теж можемо знайти у Франка влучний рядок:

Лиш в працi мужа виробляється сила,
Лиш праця свiт таким, як є, створила
Лиш в працi варто i для працi жить.
А неробство - причина бiльшостi вад i навiть злочинiв.

Коли ти - творець, навiть виснажлива праця надає задоволення та радiсть. Невипадково в нашiй мовi виникають такi словосполучення, як "важке щастя", "трудне щастя". Чим бiльше докладено зусиль, тим бiльшим буде задоволення вiд кiнцевого результату.

Загалом саме в працi люди знаходять порятунок вiд бiди. Ми знаємо, як творчiсть (а вона - теж праця) врятувала Лесю Українку. За її ж словами, Леся, що вела "тридцятилiтню вiйну з хворобою", пiдiймала важкий камiнь працi й боротьби "на гору круту крем'яную" i перемогла: ввiйшла в пам'ять народну, у вiчнiсть. Праця може лiкувати, вона багатьох захистила вiд зневiри i вiдчаю. Ми знаємо, як вона дала змогу повiрити у власнi сили слiпоглухонiмiй жiнцi Ользi Скороходовiй та багатьом iншим: Миколi Островському, О. Бойченку, В. Забаштанському та iншим.

Здатнiсть трудитися завжди за будь-яких умов повинна виховува тися змалку. Згадаємо, як привчали до працi малого Михайлика (М. Стельмах, "Гусi-лебедi летять", "Щедрий вечiр"). Але праця має бути по силi, бо виснажлива, а особливо - пiдневiльна праця пригинає людей до землi.

Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманiжене,
Вишвирне геть на смiття.
(П. Грабовський, "Швачка").

Тiльки вiльна праця здатна творити дива. Тодi вона може зробити людину безсмертною. Ми пам'ятаємо i шануємо не лише героїв воєн, а й мирних трудiвникiв, таких як Докiя Петрiвна (А. Малишко, "Це було на свiтанку"), що присвятила працi в колгоспi усе своє життя, як вчителька Ганна Iванiвна i вчитель Василь Мефодич з творiв В. Сосюри, або вчитель знову ж таки А. Малишка, чи його колгоспний бригадир Хома Метелик, або кашовар, що турбувався про бiйцiв, як про рiдних дiтей:

Хоч було вiдомо: згорiв дотла,
Уже нi дихання нема, нi iла,
А вiн, кащовар, бiля котла
Берiг йому кашу, щоб не згорiла.
Таких прикладiв можна навести безлiч.

Хотiлося б i менi прилучитися до спiльноти тих, хто творить добробут i красу свiту, зробити свiй внесок у розквiт своєї держави.
Всiм серцем пiдписуюсь пiд поетичними рядками М. Рильського ("Серпень з вереснем"):

Все тобi, медова земле,
Все тобi, моя країно,
Де смаглява ходить праця
По оновлених полях!
Все тобi несу з любов'ю,
Пiвдню й пiвночi складаю
Працю рук, зусилля мозку,
Блиск очей i серця кров.