Коли мені було п'ять років, я хотіла стати лікарем. У шість я вперше подивилася фільм «Д'Артаньян і три мушкетери» і «захворіла» кіно, вирішила стати акторкою і грати не гірше Ірини Алфьорової... Так я почала «змінювати» професії. Я «була» шофером, перукарем, перекладачкою з англійської мови, археологом, капітаном далекого плавання і багато ким ще.

Зараз діти обирають інші професії. Дівчатка мріють стати топ-моделями, хлопчики — футболістами, охоронцями або... програмістами.

Якось моя мама сказала мені: «Не розумію я цю молодь! От ми хотіли в дитинстві стати льотчиками, космонавтами... А ви? Ну чим іміджмейкер кращий від льотчика?» Я відповіла: «Не знаю. А чим льотчик кращий за іміджмейкера?» Мама промовчала.

Усі професії потрібні та важливі, — я це пам'ятаю з дитинства. Хіба не так? «Хочеш бути вчителем, коли виростеш?» — запитала я в племінника. «А в мене тоді «джип» буде?» — простодушно поцікавилося маля. Що я могла йому відповісти? Пояснити, що є професії престижні і непрестижні, що професія вчителя зараз, на жаль, переживає не кращі часи? Тоді він, логічно мисляча дитина, скаже: «Навіщо ж мені бути вчителем?» І буде по-своєму правий. Навіщо заробляти мало, якщо можна заробляти багато?

Але в будь-якій, навіть у найпрестижнішій, професії є свої хиби, спокуси, загалом, — мінуси. Що одержують люди, які піднялися високо кар'єрними сходами, які йшли «напролом»? Влада, гроші і постійний страх їх утратити. «Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душі своїй зашкодить?»— говориться в Біблії. З цією істиною неможливо сперечатися. Я гадаю, що всі професії, всяка робота гарна. Тільки обіймати високі посади повинні порядні люди, якщо таке, звичайно, можливо...