Наша українська мова схожа на вінок із квітів, що увібрали в себе усі кольори веселки.

У ньому переплелися і велична історія нації, і волелюбне прагнення до щасливого майбуття, і лірична духовність, і патріотична незламність, і біль втрат, і зоряність злетів.

Життя і серце нації відбилося у нашій мові, яка за красою своєю визнана однією з найбагатших, наймилозвучніших у світі.

Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонії та взаєморозуміння, порівняв українську мову з Піснею, вклавши глибинний філософський зміст у це порівняння. Нас навіть не дивує, що «пісня» у поета - поняття власне, яке моє писатися з великої літери.

«Пісня» у вірші Голобородька - це життя, історія, відбита у душі кожного українця. Саме тому ми «пісенними словами з побратимами у товаристві розмовляємо» - словами, народженими величчю національної історії, багатовіковим шляхом випробувань.

Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругів, виховав мудрість мовчання, коли слова - не потрібні, бо говорить душа:
…тож хай знають вороги,
якими словами
на самоті мовчимо.

їх неважко почути, бо «кожне слово // нашої мови // записане у Літописі». І знову нас вражає, мов відкриття, поетове узагальнення-символ; «Літопис» - як сива історія, де слова вже мовчать, але надихають на Пісню сьогодення.

Так і злилися у вірші В. Голобородька «Наша мова» слова Пісні зі словами Літопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну і безцінну роль рідної мови в житті кожної людини.