На перший погляд оповідання О. Стороженка має досить простий сюжет, бо все, що в відбувається з його героями, являє собою звичайне життя щасливих и достатньо благополучних людей.

У своєму творі автор поєднав національний фольклор, реалістичне зображення життя українського селянства і фантастичні елементи, та зобразив його головного героя під гумористичним кутом.

Павлусь - головний герой оповідання «Скарб», єдиний у родині нащадок, ріс залюбленим і зніженим матір’ю. Навіть з хати вона його не випускала, бо боялася, що в холодну пору року він застудиться, а в теплу пору сонце напече йому голову.

Лише батько бачив, що син нічого не вміє робити, дуже журився та казав: «Що з ним станеться, як ми помремо?». А ось мати Павлуся мала рацію, коли казала: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки». І опиналася правою, тому що після смерті батьків життя Павлусі не скільки не погіршилося.

Трагічною в цьому оповіданні була смерть матері, бо в цьому був винен, хоча і побічно, сам Павлусь. Причиною смерті його матері стала хвороба, яку та отримала, коли серед ночі бігала по селу, шукаючі своїй «дитинці» меду, якого Павлусь навіть не покуштував, заснувши та не дочекавшись матері.

Хоча Павлусь був уже дорослим парубком і його однолітки вже працювали в повну силу, він нічого не хотів робити і все чекав, що за нього буде зроблена уся робота. Так воно і було, бо після смерті батьків він не залишився один.

За Павлусем стали доглядати наймит і наймичка, які вели господарство настільки добре, що справи навіть поліпшилися і пішли в гору. Поліпшилися настільки, що вони відкрили лавку та шинок. А парубок так і лежав далі: «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити».

Навіть грушу у саду йому ліньки було зірвати: «Бісові груші, - пробубнить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот».

І хоча усі односельці вважали Павлуся щасливим, бо йому для свого добробуту нічого не треба було робити, але все ж таки жити так, як цей парубок, ніхто тне хотів. Бо це було не справжнє щастя, а якась казка, яка у будь-яку мить могла закінчитися.

А ось коли усього досягаєш своїми силами і своєю працею, оце і є справжнє щастя. У цьому і складається увесь комізм і трагізм ситуації з Павлусем - з одного боку він зовні щасливий, а з другого боку - глибоко нещасна людина.

Щодо казки Богдана Лепкого «Мишка», то тут набагато більше трагічного, ніж комічного. Головна героїня казки - звичайна мишка, яка живе у господарстві заможного господаря, який незважаючи на війну, лише багатішає. Зустрівшись із своїми товаришами-мишами, які живуть у місті, вона взнає, наскільки важко їм живеться і як вони голодують разом з господарями.

Зрозумівши, що її хазяїн наживається на людському горі, мишка вирішує йому помститися. Діставшись до ящика з грошима, вона їх у вщент перетрощує та уходить від господаря. Мені здається, що в цьому і полягає основна думка казки, яка підтверджується словами мишки: «Хіба ж папір важніший від життя…».

Бо навіть звичайна мишка добре розуміє, наскільки погано і наскільки не по-людськи поводить себе здоровий чоловік, який замість того, щоб піти захищати свою батьківщину, наживається на горі інших та радіє, що почалася війна.

Так само і Павлусь нікого не помічає і жирує у той час, як його односельці не розгинають спини, щоб заробити собі на кусок хліба. Саме в цьому полягає трагізм ситуації, який ще яскравіше висвітлюється на фоні усього комічного, що відображується у творі.