Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича.

Перш за все мене зацікавила особистість самого митця - селянина за походженням, музиканта і мовознавця за фахом і поета за покликанням.

Тільки небайдужа, енергійна, закохана у рідну землю людина могла у скрутний для країни час заснувати українське іидавництво, аби піднести гідність рідного слова, показати маленьким українцям красу нашої мови і навчити цінувати її як найбільшу коштовність великого народу.

Саме цій темі присвятив І. Малкович поезію «Свічечка букви «ї». Вірш оригінальний за формою (його написано верлібром) і за змістом. Поет звертається до дитини, маючи на увазі всіх маленьких українців - майбутнє нашої країни, Іа закликом берегти рідну мову.

Автор навмисне не став говорити про її давню Історію, милозвучність і багатство - він лише просить маля «захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви «ї» та «оберігати місячний серпик букви «Є». Звичайно, ці букви - то неповторна, «фірмова» ознака нашої мови.

Поетові вони здаються «свічечкою» і «місячним серпиком», тобто маленьким, але яскравим світлом, що має освітити шлях у майбутнє цілому народові.

Глибоко хвилює І. Малковича доля української мови, яку називають у світі «солов’їною». Це гарно, що люди помічають її красу, із захопленням відзначають її органічність, але погано, на думку автора, те, що колись можуть настати і такі часи коли нашої мови не буде пам’ятати навіть найменший соловейко.

В останніх рядках міститься ідея цієї поезії: не можна любити рідну мову лише «на словах», сподіваючись, що вона і надалі прокладатиме собі дорогу, як сотні років до нас. Від кожного сьогодні залежить, якою отримають українську мову наші нащадки і чи отримають взагалі.

Надмірний вплив інших мов, нешанобливе ставлення українців до рідного слова - ось що загрожує існуванню нашої «солов’їної», «калинової», «джерельної», духмяної, ніжної, мелодійної… Тож давайте ми, молодь, зробимо все можливе, щоб зберегти і прикрасити нашу національну гордість, нашу святиню. Давайте крізь усе життя пронесемо мудрість цих рядків:

Рідне слово… Ні, вітер огуди
Не затулить нам злякано рот.
Ми без нього так собі - люди,
А із ним - український народ.