Реферат: Властивості сірих лісових ґрунтів і система лісостепів України

Клімат лісостепу помітно відрізняється від клімату тайгово-лісової зони, що обумовлено більш південним її положенням. Вегетаційний період тут більш тривалий, у період вегетації рослин опадів випадає менше, ніж у тайгово-лісовій зоні, тоді як температура стає вище, збільшується випар і сухість повітря, спостерігаються суховії, особливо на сході.

У зв'язку з великою довжиною з заходу на схід клімат лісостепу неоднорідний. Середня річна температура коливається в межах від 7° на заході (Україна) до —4,5° на сході (Забайкалля).

Середня липнева температура коливається близько 18—21°, середня січнева від —6° на Україні до —34° у Забайкалля. Річна амплітуда температури відповідно змінюється від 25° на заході до 53° на сході. Сума опадів за рік досягає 560 мм на заході і 300 мм на сході. Тривалість періоду із середньодобовою температурою вище 5° складає 250 днів на заході і 180 днів на сході.

Таким чином, у міру руху з заходу на схід збільшується річна амплітуда температури, зменшується кількість опадів (особливо узимку) і скорочується тривалість періоду вегетації рослин.

Спостерігаються зміни клімату й у напрямку з півночі на південь убік збільшення кількості тепла і зменшення зволоження.
У лісостеповій зоні складається менш сприятливий баланс вологи, чим у тайгово-лісовій зоні.

У рівнинних умовах північного лісостепу в ґрунтах панує періодично промивний режим, у південної — непромивний. У лісостепових районах Східного Сибіру виявляється островами вічна мерзлота і виявляється тимчасова сезонна мерзлотість.

У цій зоні в середні по погодних умовах роки культурні рослини задовільно забезпечені вологою і теплом, нормально розвиваються і дають досить високі врожаї.

Рельєф і грунтоутворюючі породи в різних частинах лісостепової зони неоднакові. Лісостеп європейської частини СРСР характеризується переважно хвилястим рельєфом, сильним і глибоким розчленовуванням густою мережею рік і балок, місцями ярів. Пануючими елементами рельєфу є положисті і похилі схили з вираженим мікрорельєфом у виді западин, блюдець.

Тому тут спостерігається значний поверхневий стік поталих вод і весняно-літніх дощових опадів, що викликають водяну ерозію ґрунтів, а по западинах створюються вогнища перезволоження.

Наявність схилів різної експозиції розширює можливості землеробства в частині збільшення асортименту оброблюваних культур і вибору для них найбільш придатних грунтово-екологічних і мікрокліматичних умов.
Найбільш розповсюдженими грнтоутворюючими породами в лісостепу європейської частини СРСР є лісовидні суглинки і глини, а також леси.

У приволзьких і заволзьких районах значне місце займають елювіальні і делювіальні утворення різних корінних порід, у більшості випадків карбонатних. Ґрунтові води, як правило, залягають глибоко і не беруть участь у ґрунтоутворенні.

Західносибірський лісостеп розташований на плоскій рівнині, слабко дренірованною рідкою річковою мережею Тут багато неглибоких і невеликих западин, часто зарісши, березою й осикою, що утворять дрібнолісся, відоме за назвою колков. Для рельєфу західносибірського лісостепу характерні також гриви — положисті і довгі, але невисокі ували, що чергуються з межгрівними зниженнями — балками, чи займищами.

Грунтоутворююче породи в Західно-Сибірській низовині представлені переважно лісовидними суглинками і глинами, по древніх долинах рік зустрічаються супесі і піски. Наноси на невеликій глибині підстилаються соленосними глинами. Ґрунтові води на вододілах залягають неглибоко, часто бувають засоленими й активно беруть участь у ґрунтоутворенні.

У зв'язку з цим лісова ;
рослинність займає місця тільки найбільш дренірованного рельєфу, де виключений розвиток у ґрунтах явищ заболочування і засолення.
До сходу від Обі рельєф лісостепових островів знову стає розчленованим, що виключає скупчення поверхневих і помітна участь у ґрунтоутворенні ґрунтових вод. Грунтоутворююче гірські породи представлені тут карбонатним елювієм і делювієм різноманітних корінних порід.

Рослинність лісостепу характеризувалася раніш чергуванням ділянок листяних лісів і лугових степів. До дійсного часу масиви лугових степів майже цілком розорані, значні площі лісів піддалися розкорчуванню і також освоєні під ріллю.
До складу збережених у європейській частині широколистяних лісів-дібров, крім дуба, входять ясен, липа, осика, клени й утворюючі підлісок ліщина, черемшина, горобина й ін.

У лісах правобережної України і Молдавії до дуба приєднується бук і граб; до сходу (Передуралля) зростає участь липи. У Сибірському лісостепу переважне місце займає береза, дуб зникає.

В Іркутському лісостепу з'являється модрина, що у Забайкальському лісостепу одержує велике поширення. У зімкнутих лісах трав'яний покрив сильно зріджений, у прояснених він розвивається краще, багатство його зростає. Мохів дуже мало.

Природна трав'яниста рослинність лучно-степових ділянок у європейській частині збереглася в далеко не всіх місцях, головним чином у заповідниках, по узліссях лісів і балкових схилів. Більш повно природна трав'яниста рослинність збереглася в лісостепу Сибіру.

Безкоштовно скачати реферат "Властивості сірих лісових ґрунтів і система лісостепів України" в повному обсязі