Я просто дивуюся, якими іноді безсердечними бувають дорослі. У моєї подруги захворіла мама. Дівчинка бігала в поліклініку, в аптеку, майже цілу ніч просиділа біля хворої. Наступного дня у класі ми писали твір.

— Чому ти не здаєш свою роботу? — запитала вчителька, коли почувся дзвінок.

— Я не писала твір. У мене мама захворіла, — відповіла моя подруга.

— Сьогоднішня одиниця навряд чи допоможе їй одужати. Давай сюди щоденник, — сказала вчителька.

У дівчинки на очі навернулись сльози. Вчителька їх не помітила. А може просто удала, що не помітила. Вона поставила у щоденнику величезну одиницю та красиво розписалась. Ніхто з нас не надав цьому значення. Ми звикли до того, що з учителями краще не сперечатися, бо потім неприємностей не оберешся. Хоча б у вигляді занижених оцінок.

Я ж подумала: «Ось таким чином безсердечні люди виховують безсердечних людей». І вирішила написати цей допис.