Ліна Костенко — феномен української літератури XX століття: поет, самобутній філософ, безстрашний творець, багата духовним світом. В чому ж геніальність цієї людини? Очевидно, в дивовижно яскравому світі художнього слова.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з'ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленість того, що ми звемо минулим, торішнім тай майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить
Звичайна хата з комином
На росах і дощах
Настояний бузок
Оця реальна мить
Вже завтра буде спомином,
А післязавтра — казкою казок.

Основні мотиви її творчості — це історія нашого народу, філософічність буття, тема поет і поезії, тема кохання, тема моралі,

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця. її хвилює те, що спотворює душу, що знищує життя:

Не так страшна та річка Лета
Не так цензура та гірка
Як самознищення поета
Брехнею власного рядка.

Вона доводить, що поет повинен служити тільки народу, а не його ворогам. Деякі слова і паузи додаткові надають категоричності:

Душа у вирій проводжає птиць
Трагічний профіль сходить над снігами
Поет не буде ширмою для вбивць
Були
І є
І будем ворогами.

Внутрішня діалектика Ліни Костенко дає розуміння суперечностей життя. Вона доводить, що все у житті видозмінюється, все в русі:

Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся, прикрого рядка
Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки
Не бійся правди, хоч яка гірка
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Поетеса сприймає життя «крізь призму культури». її поезія багатобарвна і мінлива, вражаюча, сповнена ліризму, несе смислове навантаження.

Дивує те, що Ліна Костенко часто зовсім не ставить розділових знаків, дотримуючись своєї специфічної форми, використовує свою улюблену інтонацію — іронію:

Іронія — це блискавка ума, котра
Світить все глибини смислу,

ЇЇ поезія — це неповторність художнього дива в українській літературі.