Мені чомусь раніше здавалося, що усна народна творчість — це минувшина, щось таке, що давно записане, видрукуване і зберігається на полицях. Не раз доводилося слухати гуртові співи в дорослій компанії. Але співали в основному одні й ті ж пісні. Не один раз я замислювався над тим, чи розвивається народна творчість зараз, у наші дні.

Спершу мені здавалося, що зараз вона (особливо пісенна) не розвивається, бо мені невідомі сучасні народні пісні, весь час я чую тільки старі, записані багато років тому. Спершу я не розумів причин, чому раніше пісні творилися, а сьогодні я не бачу цього процесу. Але які ж причини, що вони не творяться? Невже раніше люди були більш творчими, а зараз ні? Але ж так не може бути. Як же знайти причини такого мовчання? Виникла ще одна думка: а може, пісенна народна творчість набула інших форм, про які ми не здогадуємося?

За всіма ознаками, що притаманні пісенній усній народній творчості, я став досліджувати, чи є якісь пісні, які підпадають під ці ознаки? І ось що з'ясувалося: ми маємо велику кількість пісень, які люди залюбки співають нарівні з традиційно народними піснями, але на відміну від народних пісень ці пісні мають авторів, їх створили поети і композитори, і кожна пісня має своє життя. Я провів невелике опитування і з'ясувалося, що найчастіше співаються пісні, створені авторами за останні 20—25 років. Часто можна почути:

Мамо, мамо вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, ви молилися за мене Дні і ночі, сива моя пене.

І мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Луків. Моя бабуся і дідусь залюбки співають пісню, яку вважають народною і яка до сьогодні залишається популярною у співочих гуртах:

Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про любов...

І таких пісень, які співає не одне покоління, багато. І назви вони мають часто не такі, як давали їм автори: «Про тополю», «Про мамину вишню», «По стежині дівча ішло», «Чорнобривців насіяла мати», «Сіло сонце...», «Ой летіли дикі гуси...» І ще можна багато пісень перераховувати. Тож я дійшов такого висновку, що ці пісні за всіма ознаками є народними: їх співають, вони передаються усно (якщо й переписуються, то це не означає, що форма поширення змінила їхню популярність), мають віршовану форму, невеликі за обсягом і мають деякі варіанти. Єдине зауваження: це пісні літературного походження, що стали народними, але не завжди ті, хто співають ці пісні, напевно знають їх авторів.

Ми можемо стверджувати, що пісенний жанр народної творчості живе і сьогодні. Якийсь період історичного розвитку буде кликати до життя ті ч и інші жанри народної творчості або певні теми. У часи козаччини, наприклад, були популярні маршові пісні, думи. Коли у нашій країні почалися демократичні процеси, то маршові пісні стали теж популярними і серед них такі пісні, де авторство достеменно відоме — це на слова Івана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з іншими народними піснями і самі ставали (а може, й були) народними. Серед мітингуючих мені доводилося чути:

За Україну, За її волю. За честь і славу, За народ!

А які жанри усної народної творчості живуть сьогодні? Пісні (в основному ліричні, але й маршові теж), казки, сучасні приказки, прислів'я і невмирущий жанр — анекдоти, який буде жити віки.

Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість — скарбницю нашої мудрості, нашої історії, яку ми передамо наступним поколінням.