Микола Вінграновський народився в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській родині. І з дитинства відчував сильний зв'язок з оточуючей його красою природи. Багато письменників оспівують свій рідний край, виражають свою любов до нього, захоплюються його неповторністю. Одним з таких письменників є Микола Вінграновський. У поезії «Грім» яскраво відтворена картина літної грози. Зазвичай грім лякає людей, але у цьому вірші грім показаний добрим дідусем, що допомагає дітям зібрати врожай обтрусити гілки слив, груш:

І натрусив зі сливи слив,
Щоб легше було сливі.

Навіть буркотіння грому, яке поет передає словами зі звуком «р», с буркотінням дідуся, що хоче здаватися суворим, але насправді добрий. Багатьом з нас відома ця життєва картина.

Людина безсумнівно є такою ж часточкою природи, як рослини і тварини. Коли людина розуміє це і піклується про природу, то природа неодмінно віддячить їй. У оповіданні «Первінка» ми бачимо, що люди і тварини потрібні одні одним, щоб вижити в тяжких умовах.

Адже коли Велика Вітчизняна війна наближалася до завершення, в зруйнованому, голодному селі жінки та діти з нетерпінням очікували на повернення чоловіків-трудівників, що допоможуть відродити добробут на селі.

У цей час і діти дорослішали раніше: «Миколка мав усього років дванадцять. Мати... купити корову мусила доручити Миколці». І хлопчик був повинен впоратись з таким нелегким завданням!

Головний герой оповідання — Миколка стає справжній голова сім'ї, що відчуває відповідальність та дбає про молодших братика і сестричку, про хвору матір.

Особливо торкається душі читача епізод купівлі корови Миколкою та їхня мандрівка додому: «Тепер вона була його, їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя».

Хлопець, а за ним і автор, називає майбутню годувальницю родини «корівкою»:

«Миколка глянув у темно-голубі корівчині очі і спитав:

— А як тебе звати? — Корівка кліпнула, і в її очах на мить промайнуло щось...»

Ще один повноправний герой оповідання — пес на ім'я Собака. Безпритульна тварина, що прибилася до людей і знайшла в них не лише нових господарів, а й друзів.

Закінчується оповідання символічною картиною весняної сівби, в якій разом співпрацюють люди і тварини. Спільна праця стає спільною радістю і принесе довгоочікуваний добробут. Єднання з природою стає єднанням людських душ. Напевно, це і є головною думкою творів Миколи Вінграновського.