А ми тую червону калину пiдiймемо
Iснує легенда, за якою Бог створив свiт i почав розселяти людей. Кожну нацiю вiн чимось обдарував. Українцiв Бог нагородив красою i пiснею, бо без пiснi вони не уявляють свого життя. Спiвають в Українi в радостi i в горi, на хрестинах i весiллi, на роботi i пiд час вiдпочинку, в свята i в буднi. У пiснях розкривається щира душа нашого народу, його славна iсторiя.
Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню - те вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов'язанi з калиною, адже калина - один з прекрасних символiв України, який уходить в нашу свiдомiсть з маминої колискової:
Ой спи, сину, бо покину,
Сама пiду по калину,
Наламаю калиноньки
Для дитини в голiвоньки.
Як калина цвiсти буде,
То дитина рости буде,
Вже калина процвiтає,
А дитина виростає.
Українськi календарно-обрядовi пiснi теж нерозривно пов'язанi з калиною: крiм веснянок, калина оспiвується в русальних, петрiвчаних та весiльних пiснях, гаївках, колядках, щедрiвках. Калина у весiльнiй пiснi - то вродлива вiдданиця, щаслива родинна доля. Калина з пiснi уособлювала й долю замiжньої жiнки, родиннi стосунки. А коли у матерi виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських пiснях боляче хвилює душу. Важка i тривала служба нерiдко закiнчувалася трагiчно, i тодi вояк перед смертю заповiдав посадити на його могилi калину.
Калина - це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ матерi й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду. Сьогоднi Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед вiльних, проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року та в Актi про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i велично лунають слова пiснi "Розлилися крутi бережечки":
А ми тую червону калину пiдiймемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу рiдної землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо вiдродження нацiональної держави. На мою думку, замало просто милуватися i пишатися Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у справi вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому покликанню.
В. Симоненко писав:
Тiльки тим iсторiя належить,
Хто сьогоднi бореться й живе.
Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквiту нашої держави, бо без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану незалежну Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою i вiльною, а над нашими здобутками буде полум'янiти нiжна калина, об'єднуючи своїх дiтей-українцiв:
У лузi калина, у лузi червона
Хорошенько цвiте,
Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню - те вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов'язанi з калиною, адже калина - один з прекрасних символiв України, який уходить в нашу свiдомiсть з маминої колискової:
Ой спи, сину, бо покину,
Сама пiду по калину,
Наламаю калиноньки
Для дитини в голiвоньки.
Як калина цвiсти буде,
То дитина рости буде,
Вже калина процвiтає,
А дитина виростає.
Українськi календарно-обрядовi пiснi теж нерозривно пов'язанi з калиною: крiм веснянок, калина оспiвується в русальних, петрiвчаних та весiльних пiснях, гаївках, колядках, щедрiвках. Калина у весiльнiй пiснi - то вродлива вiдданиця, щаслива родинна доля. Калина з пiснi уособлювала й долю замiжньої жiнки, родиннi стосунки. А коли у матерi виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських пiснях боляче хвилює душу. Важка i тривала служба нерiдко закiнчувалася трагiчно, i тодi вояк перед смертю заповiдав посадити на його могилi калину.
Калина - це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ матерi й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду. Сьогоднi Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед вiльних, проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року та в Актi про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i велично лунають слова пiснi "Розлилися крутi бережечки":
А ми тую червону калину пiдiймемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу рiдної землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо вiдродження нацiональної держави. На мою думку, замало просто милуватися i пишатися Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у справi вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому покликанню.
В. Симоненко писав:
Тiльки тим iсторiя належить,
Хто сьогоднi бореться й живе.
Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквiту нашої держави, бо без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану незалежну Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою i вiльною, а над нашими здобутками буде полум'янiти нiжна калина, об'єднуючи своїх дiтей-українцiв:
У лузi калина, у лузi червона
Хорошенько цвiте,
Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
|
|
Відгуки користувачів: А ми тую червону калину пiдiймемо -
АНЖЕЛАФ| Додати коментар | ↑ на початок |
