Постать Т. Шевченка, його справді подвижницьке життя гідні подиву, пошани і вдячності. Його слово переходило державні кордони, бо мало найвищу візу — візу генія. Слово Шевченка від початку до кінця написане любов'ю до всіх народів, до всіх людей на Землі.

Викриттям жорстокої колонізаторської політики Росії і закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка «Кавказ», написана у формі революційно-викривального ліричного монологу.

Утворі поет підносить дві взаємозв'язані образні теми —- розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу.

Поема починається похмурим пейзажем гір, засіяних людським горем. За цим народнопоетичним метафоричним образом засіяння горя і сліз поет у контрастах подає символічні образи зажерливого орла і невмирущого Прометея:
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
И серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові, — Воно знову оживає І сміється знову.

Безперечно, образ Прометея — символ народної сили, що не вмирає, образ орла — символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Власне, з цих двох символів і розвиваються дві взаємопов'язані й протиставлювані теми. Кожний з образів яскраво вимальовується через протиставлення один одному, зокрема, жорстокість одного (орла) і живучість іншого (Прометея).

Переосмислення власної назви Прометей — імені міфологічного героя — бога-борця,— поет веде далі: через приховане порівняння з'єднує єдиним поетичним смислом зі словами «душа наша», «воля», а в кінці вступної частини зі словом «Бог» як визначення найвищої народної справедливості, що образно формулюють духовний світ народу. Отже, у власній назві Прометей здійснюється узагальнення сили волелюбного народного духу, який протиставляється безсиллю царя і царизму.

І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.

Натхненно і непереможно звучать слова поета: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звернімо увагу на епітет «наша». Поет тут говорить про всі поневолені народи Росії, від імені всіх трудящих він висловлює свій гнів і ненависть до царизму і цим підкреслює спільність долі всіх трудящих: Кати знущаються над нами, А правда наша п'яна спить.
І все ж поет вірить, що справедливість восторжествує:
Встане правда! Встане воля!
Метафоричними образами поет викриває загарбницьку політику царизму:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.

Щоб висловити невимовне горе і страждання народу, поет використовує гіперболічний образ сліз, крові:
А сльоз, а крові?
Не ріки — море розлилось!

Поет вірить у перемогу горців, тому проголошує:
Борітеся — поборете!
Слово поета сповнене пристрасної оповіді про те, що діялося на Кавказі.

У наш час Росія продовжує політику «наведення конституційного порядку», залучаючи до ганебної справи свою армію. Черговою жертвою такого «порядку» стала Чечня... Народи відстоюють свою незалежність. А сині гори так і залишилися нескореними понині...