Можна жить, а можна iснувати,
Можна думать - можна повторять.
Та не можуть душу зiгрiвати
Тi, що не палають, не горять!
Люди всi по-своєму упертi:
Народившись, помирає кожна.
А живуть столiття пiсля смертi
Тi, що роблять те, чого "не можна".
(В. Симоненко)

Письменника, творчiсть якого спричинила розвиток нового напрямку в українськiй лiтературi, слава якого гримiла на рiднiй землi майже три десятилiття, було грубо, безжально викинуто зi скарбницi нацiональної культури, його твори вилучено з бiблiотек, а на його iм'я було накладено табу. Та, нарештi, настав час, коли можна i говорити про В. Винниченка, i читати його твори, i глибоко вивчати його життя i творчiсть.

Вимушена емiграцiя жалем, тугою озвалася у серцi письменника, але була надзвичайно плiдною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повiстi, оповiдання, драматичнi твори, щоденники, листи. В українську лiтературу ввiрвався яскравий метеорит, бунтiвливий дух революцiонера в життi та в лiтературi. Вiн бачив i сприймав життя в усiй повнотi його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацiй, якi вiдобразив у своїх творах емоцiйно, гостро, з усiєю повнотою самовираження своїх героїв.

Винниченко-драматург - це понад двадцять п'єс. Його п'єси iнтригували, захоплювали i дратували. Вiд першої п'єси "Дисгармонiя" i до останньої "Пророк", яка зовсiм недавно повернулася в Україну, бо зберiгалася в особистому архiвi письменника в США, драматург намагався прискорити вихiд українського театру на європейську арену.

Драму "Пророк" написано 1930 року. Уже сама назва твору свiдчить про його належнiсть до "пророчої" драми, представленої в українськiй та свiтовiй лiтературi творами Лесi Українки "Кассандра", "Руфiн i Прiсцiлла", М. Кулiша "Народний Малахiй", "Маклена Граса". У своїй драмi В. Винниченко звернувся до теми людської особистостi, що взяла на себе нездiйсненне завдання змiнити свiт.

У часи моральних та соцiальних катаклiзмiв у суспiльствi неодмiнно виникає iнтерес до виняткових особистостей, якi володiють надприрод ними здiбностями. Згадаймо "распутiнщину", а у наш час, "iвановцiв", "кривоноговцiв", "мунiвцiв". Так i головний герой драми Амар - неординарна людина, що навiяла на маси суспiльний психоз, вирiшив узяти на себе складну роль новоявленого Месiї - духовного, морального та й фiзичного лiкаря потомленого людства. Амар справдi володiє незвичайними, недоступними людству можливостями: мiг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному крiслi, залишаючись при цьому живим i неушкодженим.

Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповiдує серед людей любов i братство, обiцяє з'єднати розбиту чварами й негараздами людську родину, повернути їй "загублений рай". Виступи пророка, що нагадують проповiдi Христа, його помисли i слова цiлком щирi: "...радiйте, кажу вам, брати мої! Витрiть сльози i хай радiсть заграє в очах i на вустах ваших. Не для слiз i зойкiв я прийшов, а для радостi i щастя. Хай же радiсть буде з вами!" Але Амар не врахував, у яке суспiльство вiн потрапив - воно поглинуте користолюбством i брехнею, де найбiльшими заповiдями життя, за висловом нудьгуючої красунi - багачки Кет, є "безсердечнiсть" i "грошолюбство". Та й правда ж у кожного своя.

Незвичайнi здiбностi, проповiдi любовi й миру не дали самi по собi нi можливостей, нi права Амару дорiвнюватися до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви сатанинських сил, говорить: "...з другого боку, нi хреста, нi Бiблiї не визнає. Так хто ж це такий, скажiть менi, будь ласка?!" А генерал Райт прекрасно усвiдомлює наївнiсть iлюзiй про рiвнiсть, про обiцяний мир, що його може дати амар'янська вiра: "Я вважаю iндуса Амара за авантюриста, а вчення його шкiдливе i навiть злочинне".

Райт нi на iскорку не сумнiвається в людському, а не божественному призначеннi Амара: "Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти цiєю самою любов'ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зiйди з свого трону й подивися, що дiється в країнi, де ти вчиш любовi. Все в гарячцi, все в замiшаннi..."

Драматург показав трагiзм людини, яка насмiлилася взяти на себе роль намiсника Бога на землi, мiсiю перекроювання усталених суспiльних норм спiвжиття. Амар, хоча i неординарна людина, але часом вiн i гнiвається, i виражає свої амбiцiї, врештi, плотськi пристрастi йому теж не байдужi. Саме взаємини з Кет розвiюють мiф про божественне призначення Амара: тiлесне взяло верх, втратив свої незвичайнi здiбностi, усвiдомлення того, що народ обманутий ним, заслiплений вiрою в нього як месiю. Немає чого йому тут, на землi, робити, вiн розчинився в людях, а щоб все ж не мали сумнiвi у тому, що вiн пророк, Амаровi необхiдно зникнути, сотворити видимiсть вознесiння пророка, тiло якого рознесеться на шматки, на небо.

Отож, пророк, що "розчинившись у людях, - перестає бути пророком", лишає людську правду - ту правду, що одним утримує владу, блага, розкошi, iнших утiшить: "не iснує раз назавше заданої однiєї для всiх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, - є одвiчна боротьба Бога з Дияволом".

П'єса "Пророк", написана в перiод назрiваючих суспiльно-моральних катаклiзмiв, - це своєрiдна драма-притча про блукання людини у лабiринтах земного буття, про її трагiчнi помилки в духовно-моральному виборi, у пошуках соцiально-етичних гармонiй, суспiльних i моральних iдеалiв. Це й сповiдь самого автора про власне болiсне пiзнання Iстини. Драма "Пророк" - це свiдчення про досягнення великим майстром вершини свiтового модерну в жанрi соцiально-психологiчної, полiтичної драматургiї.