Початок XX столiття увiйшов в iсторiю України як "смутний час", коли починалися селянськi бунти, пiдпали й погроми панських маєткiв, нових форм набирало полiтичне життя. Об'єктивним i уважним лiтописцем цього часу став Володимир Винниченко - активний полiтичний дiяч i видатний письменник. Зi сторiнок його ранньої прози постала цiла панорама українського "низового" життя: сiльський тiк, панськi будинки, солдатськi казарми, гурти заробiтчан, студентськi товариства. Читаючи цi твори, ми пересвiдчуємося, що в центрi уваги письменника - натовп, людськi маси як цiлiсний органiзм iз притаманними йому законами. I тут же Винниченко ставить наступну проблему: показати взаємини вождя i цього натовпу, роль i мiсце кожного в суспiльствi.

В оповiданнi "Солдатики!" (1903) письменник-полiтик показав, як з простого й непримiтного селянина народжується ватажок, розкриває психологiю його лiдерства. Як же сталося, що Явтух, "якого мало навiть i примiчали в селi", став у вiдповiдальну для односельцiв хвилину ватажком? Винниченко поволi, поступово змальовує перед нами шлях цього перетворення. I так же поступово, але впевнено ми переконуємо ся, що перетворення таке зумовлене самим часом.

Ситуацiя, яка сталася у селi пiсля появи прокламацiй, порушила його звичайне життя: воно захвилювалося, покотилися чутки: "скрiзь встають мужики на панiв i одбирають собi їхню землю". А для селян земля - це можливiсть зажити по-людськи, у них зароджується слабка надiя змiнити на краще своє iснування. Том-то вони, поки ще неорганiзованi, потребують ватажка. На селi є староста, та вiн - iз минулого, "старого" життя, яке вони хочуть змiнити. З'являється неформальний лiдер, i люди швидко це вiдчули.

У Винниченка, на мiй погляд, непросте завдання: переконати нас, читачiв, що саме Явтух заслуговує на мiсце лiдера селянського гурту. Для цього письменник, змальовуючи його портрет, наголошує на одних i тих самих деталях: у Явтуха твердий погляд, яснi очi, тихий, спокiйний голос. Явтух весь час серед людей, його твердо-спокiйний голос дiє на них заспокiйливо. Так, за розгубленою людиною не пiдуть; люди потягнуться за тим, хто спроможний з найменшими втратами вивести їх з важкої ситуацiї. Крiм того, Явтух передав людям вiру у правоту своїх дiй, переконав, що вони праведнi. Це, менi здається, дуже важливо, коли, глибоко збагнувши ситуацiю, ватажок залучає до своєї вiри однодумцiв, що будуть пiдтримувати його.

Дуже показовим є заклик Явтуха на сiльському сходi, що вiдбувся з його ж iнiцiативи, "убити неправду". Вiн нагадує односельцям про християнську свiдомiсть, говорить те, що вони хочуть чути: одiбрати панське добро - то Божа справа. Так виступ на сходi остаточно утверджує за ним роль ватажка.

У своєму завданнi змалювати нового лiдера мас Винниченко йде далi, подаючи словесний i моральний поєдинок двох лiдерiв: неформального (Явтуха) i формального (офiцера). Моральна перемога - на боцi Явтуха, який знову використовує свiй аргумент: "грiх". Стрiляти у невинних - це грiх! I ми бачимо, що вже й солдати йдуть за цим новим, неформальним, лiдером, моральна сила якого - в правотi. Розлючений офiцер зарубує Явтуха шаблею (за що тут же розплачується власним життям!). Таким фiналом Винниченко пiдкреслює: хто веде за собою iнших, перестає належати собi. У цьому - особливiсть взаємин лiдера i маси.

...Менi здається, що лiдерам сучасностi, якi прагнуть влади, не завадило б перечитати Винниченкове оповiдання "Солдатики!"