Як багато у світі різноманітних музеїв. Але, якби моя воля, я відкрив би ще один — музей «Радощів і сліз». Серед його експонатів я повісив би банку з написом: «Сльози, які пролила волейбольна команда дівчат 8-А, що програла команді 8-Б». Або вивісив би щит: «Для пробивання дозволу на багатоденний туристський похід».

У музеї я виставив би кеди чемпіона школи зі стрибків і дитячі черевики однієї дівчинки, в яких вона вперше прийшла до школи. У цьому музеї була б спеціальна кімната для «астролога». Він сидів би на східній кулі зі строкатої тканини. І витягував би з лотерейного барабана для кожного, хто побажає, його «долю». Це могли б бути афоризми. Наприклад, такі:

«Я не Бог, я мушу щось робити» (Б. Шоу).
«Гарячкуваті люди відхідливі» (приказка).
«Лінощі, як іржа, роз'їдають швидше, ніж. праця виснажує» (Б. Франклін).

«Що людина розумніше і що чуйніше в неї серце, то більше вона помічає добра в інших людях» (Б. Паскаль).

«Не треба навіть жартома брехати і лестити. Хай кожен думає про тебе, що йому завгодно, а ти будь таким, який є насправді» (В. Бєлінський).

«Не знаєш, хто я, не знаю, хто ти.
Дивно: як ми до сьогодні не знали одне одного.
Побудуємо ж міст між двома, що одне одного не знають!» (Р. Тагор).
Ось такий музей «Радощів і сліз» я хотів би відкрити у нашій школі.